Чи втілила Україна прагнення Єврореволюції в життя? – думка закарпатського письменника
Мабуть, ці лютневі дні назавжди стануть для нас часом спогадів про найжахливіші – і водночас величні силою людської гідності – миттєвості Євромайдану. Останні роки на душі завжди стає мулько, коли календар просувається до цих дат. Розстріли невинних людей на Майдані досі стоять перед очима, а в голові прощальним дзвоном лунає «Пливе кача…».
Революція Гідності стала найважливішою подією в історії незалежної України. Хтось може заперечити: ні, мовляв, найважливіші, доленосні події ‒ це війна з Росією, євроатлантичний вибір, єдність українців перед лицем небезпеки. Та насправді визвольна війна проти Кремля – лише наслідок, логічне продовження, наступний крок Майдану. Адже Революція Гідності стала моментом пробудження українського народу, виявом зрілості його прагнень, символом мрії, пише День.
І не дарма, либонь – бо в таких ситуаціях випадковостей не буває – наша революція називалася Євромайданом. Саме поєднання цих слів є символом України, її віковічної природи, втіленням її цивілізаційної місії бути мостом поміж Заходом і Сходом. Майдан – слово східного, арабсько-персько-тюрського походження; разом із Європою воно творить ту єдність, що є нашою батьківщиною. Євромайдан – це наче друга назва України, наче рентген української ментальності.
Усвідомлюючи важливість Євроайдану, часто запитую себе: чи втілила Україна прагнення революції в життя? Частково так. Зробити це повністю завадила почасти російська агресія, а переважно – небажання самих українців змінюватися і недалекоглядність, захланність нашої політичної еліти. Зрештою, попри те, що клепсидра вже майже порожня, час на здійснення євромайданівської мрії ми ще маємо.
Та є в нас ще один гріх на душі, борг перед Євромайданом. Невідновлена справедливість. Ті, що віддавали злочинний наказ убивати людей, і ті, що цей наказ охоче виконали, ‒ на волі. Що б там не розповідала влада про арешти рахунків і заочні судові процеси, все це лише відмовки, заговорювання зубів. Злочинці на свободі – хто втік, хто відкупився, а кому дали втекти, бо відкупився. Від Януковича до Крисіна, від Захарченка до останнього тітушки й мента – всі на свободі. Справедливість не встановлено.
І тому так боляче завжди стає, коли наближаються ці страшні лютневі дні. Дні, коли пам’ять про вбитих героїв Небесної сотні обпікає сумління, а ти можеш лише засоромлено відвести погляд…
Андрій ЛЮБКА
