Чому кобила Маня вбила закарпатця

Жінка завжди казала: «Не до добра то… ноги тобі покрутить одного разу, ходити не зможеш»

Іван Стець ніколи не любив тварин. Вони його дратували. Собаку завжди тримав на ланцюгу і жінці забороняв більше, ніж раз на добу годувати його. Вірний Рекс був настільки худим, що можна було реберцята порахувати. Та то й не дивно, яким же він мав бути від води з хлібом? Не раз п’яний ґазда, коли повертався увечері додому, ще й бив його, мовляв, просто так, для профілактики. А кота Мурчика, коли лише бачив на порозі, не просто відганяв, а копав у нього, наче у м’яч. Лариса завжди казала: «Не до добра то… ноги тобі покрутить одного разу, ходити не зможеш», пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Перепадало час від часу й дружині. На неї теж чоловік часто-густо після застіль здіймав руку: то їжа не подобалась, то посуд, як йому здавалося, був неякісно вимитим, то в хаті не досить чисто. Діти боялися батька як чорта. Він так на них кричав за погані оцінки, що аж очі від люті вивалював: «Дурні! Вчитись не хочете! Що за майбутнє на вас чекає! Будете, як я, все життя на чужого пана робити!»

Хоч надворі ХХІ століття, хоч Виноградово – не гірське село, та Іван їздив на роботу завжди на підводах, тримав коней. Та й яка робота у нього була. Одному щебінь з Тиси привезти, іншому – пісок, третьому – каміння, в когось сміття забрати і вивезти кудись за місто. Так і заробляв. Сім’я бідувала, бо що чоловік отримував, те й пропивав, а діток у нього було аж п’ятеро. Найбільше від закарпатця діставалося коням. Він так шмагав їх батогом, що спини в них завжди були в рубцях.

«Дармоїди! Працювати не хочуть! Лінюхи», – пояснював він тим, хто робив зауваження. Сусіди завжди кричали на Стеця, щоб не знущався над тваринами, шкодували їх, бо бачили, як він поводиться з ними.

Коли ж хтось пропонував продати коней, як-не-як сьогодні – не Середньовіччя, давно всі на автомобілях їздять, відповідав, що машину треба заправляти, бензин дорогий, а кінь може й без їжі працювати – нікуди не подінеться.

Так трапилось, що один з коней не витримав хазяїнових знущань, помер. Залишилася в нього тільки кобила Маня. Вона була досить норовливою. І до неї, як не дивно, Іван ставився більш-менш лояльно.

«Така, як я! Нікому не дає собі на голову вилізти!» – вдоволено усміхався чоловік.

Одного разу знайомий, що будував собі хату, попросив Івана привезти йому з річки віз піску, навіть дав наперед пляшку горілки. Чоловік поїхав на Тису, набрав пісок, трохи випив, щоб зігрітися, бо було досить холодно. Уже повертався додому вдоволений, чекаючи на гроші. Та раптом перед ним зіштовхнулися два автомобілі. Маня перелякалася і рвонула убік, але так, що Стець випав із возу, тоді кобила дала задній хід, намагаючись врятуватись від потоку інших автівок, і пройшлася копитами по ґаздові, який лежав на асфальті, знепритомнівши від удару. Більше чоловік нічого не пам’ятав.

Прийшов до тями уже в лікарні. Виявилося, що хтось із перехожих викликав «швидку», а згодом лікарі виявили в нього перелом кістки тазу. Івана прооперували. Встати з ліжка він не міг. Ногу поставили на витяжку, підв’язали до якоїсь залізяки і прикріпили туди вантаж.

Це дуже не подобалося чоловікові, який ніколи не довіряв медикам і понад усе не любив сидіти без діла. Він усіма силами намагався звільнити ногу, сперечався з медсестрами і врешті-решт зняв вантаж. У лікарні Іван зовсім упав духом, дружині казав, що боротися за життя не хоче. І йому справді із кожним днем ставало все гірше. На нозі почалося загнивання, але оперувати себе закарпатець більше не дозволяв.

Усе закінчилося тим, що почалося загнивання кістки й Іван у страшних муках помер.

На похорон прийшло зовсім мало людей. Лариса плакала, але її втішали: «Не терпітимеш більше побоїв, а він отримав тільки за заслугами. Над ким знущався – від того й сконав».

Маню одразу після трагедії родина продала. Діти називали її вбивцею. Тепер вона живе в іншого конюха, який її любить і добре годує.

Іван ДУХНОВИЧ, газета «НЕДІЛЯ», екслюзивно для zakarpatpost.net