Для чого Закарпаттю 256 осередків партій?

А якими насправді здобутками звітують перед закарпатцями чиновники? Переглянувши сайти обласної та районних рад, ОДА та міських рад, чого можна там побачити найбільше? Анонсів  якихось свят, фотографій із керівництвом під час покладання квітів до пам’ятних місць, або відкриття певних об’єктів, сухих статистичних звітів про проведення сесій, різних зустрічей та конференцій, пише  закарпатськв газета «НЕДІЛЯ».

А чому немає розширених звітів видатків, чому не оприлюднюються імена хабарників навіть після затримань? Чому правоохоронні органи часто  змушені діяти не в рамках правового поля, а під тиском певних політичних фігур?

«Чиновникам треба думати, щоб їх не виносили з кабінетів зі стільцями  і не кидали в смітники,- каже правник, член Ради громадського контролю при Національному антикорупційному бюро України Олександр Пересоляк. – А ми, у свою чергу, не повинні закривати очі факти явних порушень з боку влади. Потрібно боротися. І починати треба зі слідчих, які безпідставно закривають кримінальні справи. Треба  підвищити ціну їх бездіяльності. Якщо місцеве керівництво не реагує, потрібно звертатися до вищого керівництва. Якщо треба, їхати в Київ на особисті прийоми. Таким чином, покарання за бездіяльність стає більш суворим. Треба інформаційно впливати на керівників і паралельно рухатися в юридичній площині».

А тим часом на сьогодні в Єдиному державному реєстрі України зареєстровані 353 політичні партії, на Закарпатті є осередки  256 із них. І це просто фантастична кількість нікому не потрібних організацій. Тож чому ж на їхнє утримання кошти знаходяться, а на туризм, тобто на його рекламу – немає?

До речі, торік, приблизно лише 3/4 партій регулярно подавали фінансові звіти, а з тих, що подавали, 2/3 проставляли у графі «витрати» нулі, тобто вони насправді не є діючими.

А тепер уявімо, що всі ці партії незабаром активізуються, хоча, звісно, більшість із них є фейковими, але все одно. Якої ж довжини повинен бути бюлетень, щоб вмістити список усіх бажаючих потрапити до Верховної Ради. І скільки часу шукатиме стара сільська бабуся у  цьому довжелезному  рулоні саме ту партію, за яку захоче проголосувати?

До слова, від назв окремих партій, осередки яких є в Ужгороді, стає просто смішно. Не будемо їх називати, але перед тим, як реєструвати політичну силу, політикам варто б вивчити український правопис та хоч трохи увімкнути логіку.

Тим не менше, частина з цих політичних сил усе ж  приходить до влади. При цьому змінюються гравці, змінюється інтер’єр у кабінетах, портрети на стінах, а система все одно залишається незмінною і зламати її непросто. На противагу політикам починають діяти громадські активісти, за якими йде все більше людей, але їм змінити світ, тобто Закарпаття, на краще також  не дуже вдається.

«Річ у тім, що ті, кого називають активістами, — більш-менш освічені та професійні — свого часу дуже багато «інвестували» у власний імідж. Вони працювали над образом профі, якому не соромно потиснути руку. Ці люди сформували собі відповідний імідж. Та фактично це означає, що вони — вовки-одинаки: кожен сам за себе. Я би це назвав «егоїзмом», у хорошому сенсі. Вони знають, скільки зусиль вклали у свою освіту, самоосвіту, в просування себе. Відповідно, це люди, які знають собі ціну. Відтак, кожен з них вважає себе зіркою, – каже політичний експерт Михайло ЧАПЛИГА. –  Але зірки не завжди формують сузір’я. Кожен із наших громадянських активістів — сам по собі. Можливий тільки ситуативний союз. І то, досить рідко».

Ось чому насправді нам не вдається добитись суттєвих змін у державі, у області, у своєму місті. Заважає передусім політична різношерстість між депутатами, відсутність єдності між активістами, а про населення, яке губиться у всій цій каші годі вже й говорити.

zakarpatpost.net