Філіппінці завжди відповідають “так” на будь-яке прохання. Але це не означає, що вони все зрозуміли чи все зроблять.
“У 2014 році я прилетіла з Китаю на Філіппіни працювати моделлю за контрактом на три місяці. Сподобалося вічне літо, усміхнені і доброзичливі люди, те, що всі говорять по-англійськи. Тому вирішила залишитися і продовжила договір на 5 місяців. А коли збиралася їхати, зустріла хлопця, через якого довелося залишитися. Він — француз, але живе і працює на Філіппінах”, – розповідає Інна Гавриленко.
Філіппінці дуже гостинні, доброзичливі й усміхнені, каже дівчина.
Серед недоліків життя у Філіппінах, українка називає неорганізованість місцевих мешканців.
“Мої зйомки завжди затягуються на весь день, хоча все можна зробити за п’ять годин. Вранці багато спізнюються в студію через пробки, тут це частина нормального життя. Потім всі снідають. Це займає до 40 хвилин. Далі починаємо робити макіяж і зачіску. Це ще півтора-дві години. Годину йдуть зйомки, але тут вже настає обід. Дві години роботи — і “меріенда”, аналог іспанської сієсти. Правда, філіппінці в цей час не сплять, але й не працюють. Тому доводиться допрацьовувати увечері”.
Манильці не знають, що таке “пішохід”. У місті немає тротуарів вздовж проїжджої частини і ніхто не дотримується правил дорожнього руху.
“Але аварій практично не буває, що й не дивно — середня швидкість близько 20 км/год. Я вже звикла, що в будь-яку сторону треба добиратися мінімум годину. Книга, фільми або аудіо реально рятують: проводячи в пробках багато часу, хочеться зайняти себе чимось корисним. Я ніколи не користуюся громадським транспортом — по-перше, він завжди забитий, по-друге, це може бути небезпечно. На щастя, поїздка на таксі коштує всього 2-3 долари”.