Як ужгородець подорожував до столиці і що його найбільше шокувало. Фестивалі високого ґатунку
Життя у віддаленому селі сильно відрізняється від життя у обласному центрі. Але чи разючими є розбіжності у побуті, умовах проживання та цінах в Ужгороді та в Києві? Саме це досліджував журналіст закарпатської газети «НЕДІЛЯ». Його розповідь шокує багатьох закарпатців, адже під час експерименту вдалося зробити дуже несподівані відкриття.
Фестивалі високого ґатунку
Що мене найбільше вразило перед Великоднем у Києві, то це те, що в місті суєти в будні перед святами було спокійно. Я не побачив такої істерії, як у нас. Наші земляки перед Пасхою метушаться і гарячково гребуть із полиць усе, що очі бачать, ніби Великдень буде останнім днем у їхньому житті, у який потрібно наїстися і напитися, бо далі настане кінець світу.
Поталанило мені у столиці потрапити й на фестиваль писанок на Софійській площі. Там на акуратних підставках розмістили п’ять сотень унікальних виробів найкращих майстрів, серед яких були й роботи мукачівців – традиційна писанка-гігіант коваля Василя Щоки та великодній заєць художниці Олени Олефіренко.
Розмах фестивалю був таким, що нам на Закарпатті таке й не снилось. Хоча за словами головного туризмознавця краю Федора Шандра, на Закарпатті проводиться найбільше в Україні кулінарних фестивалів – більше чотирьох сотень на рік. Утім маємо повчитись від киян. Хоча раніше багато хто з нас гадав, що це вони мають вчитись від нас, бо тільки тут можна скуштувати найсмачніші місцеві наїдки.
Утім тепер у столиці готують і продають все, що ми гордо вважаємо кулінарним надбанням тільки нашого регіону і тільки нашими стравами. Бограч, наприклад, можна було купити за 60 гривень за порцію, смажену картоплю з салом – за 30 (100 грамів), кюртеш-колачі – за 65-70 гривень, залежно від того, з якою вони присипкою, серед яких були на всякий колір і смак (зефір, кориця, карамель та багато іншого).
Перераховувати всі страви, добре знайомі закарпатцям не буду, але скажу, що у столиці під час фесту продавали стільки всього, що очі розбігалися. І все реалізовувалося з гарного посуду, з чудово задекорованих акуратних дерев’яних будиночків, набагато кращих, ніж наші «палатки», якими нерідко під час святкових ярмарків завалені набережні.
Сувенірів там можна було знайти силу-силенну! Це був справжній хенд-мейд! Акуратний, стильний, вишуканий, який хотілося не лише потримати в руках, але й купити. Як же така краса потрібна Закарпаттю!
І довкола було чисто! Хоча кількість відвідувачів фестивалю перевищувала кількість присутніх на ужгородських аналогічних заходах у багато разів.
Тож і не треба дивуватися, коли кажуть, що туристів у нас мало. А для чого їм їхати розбитими дорогами у найвіддаленішу область України, якщо у столиці все є.
Ми ж повинні залучати їх дійсно вартісними уваги і якісними цікавинками… й робити це маємо не так як у Львові чи Києві, а набагато краще. Тільки в такому разі можемо розраховувати на туристичний бум.
Далі буде…
