АНОНС. Як закарпатський собака жорстоко помстився хазяїну з того світу
Кат стояв, закривши долонею праве око, крізь пальці сочилася кров, а біля ніг лежала рушниця
Іван жив у невеликому будинку в селі на Рахівщині. Працював лісорубом. Робота важка, виснажлива, тож нерідко разом з іншими колегами заглядав у чарчину. Ліс рубав безжалісно, доля Карпат його не турбувала зовсім. Та й гроші його цікавили лише для того, щоб було з чого купити собі випити та закусити. Дружину мав надзвичайно працьовиту, мовчазну, яка боялась його і зайве слово ніколи не вимовляла. П’яним чоловік добряче лупцював і Марію, і трьох своїх синів. Так що з ним ніхто з домашніх ніколи не сперечався. Родина бідувала, але терпіла, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
З колегами Іван теж часто сварився, особливо, коли випивав недостатньо. Низенький, худорлявий чоловік, одягнений завжди в якісь чорні штани та чоботи навіть влітку, здається, був переповнений злістю. Він ніколи не підбирав ні для кого слів, а коли його щось не влаштовувало, одразу переходив на лайки.
Того вечора Іван повернувся додому розлюченим, бо вкотре посварився з один із колег. Коли він грюкнув залізними дверима, всі вдома зрозуміли, що краще його не чіпати, тож хлопці поховалися в ліжка спати, а дружина швиденько накрила стіл із вечерею. Але в хату чоловік не поспішав. Він причепився до Шарика, обливаючи його лайками.
«Що, паскуднику, ланцюгом весь двір подер, обгадив усе. Давно пора тебе прикінчити. Користі з тебе ніякої, лише об’їдаєш мене!» – лютував він.
Пес заховався в будку, бо господар уже взявся за палку і йшов його лупцювати.
«Давно тебе пристрелити час. Чекай лише. Завтра тобою займуся. Добре, що вихідний у мене буде», – продовжував п’яний Іван.
Дружина та діти все чули, але боялися заступитись за Шарика та й думали, що до ранку він про все забуде.
Але не забув. Наступного дня Марія поїхала в місто по добрива, бо була весна і саме потрібно було починати городні роботи, а сини подалися до школи. Невдоволено Іван походжав подвір’ям і думав, як позбутися собаки.
Тим часом саме вулицею проходив сусід Василь – мисливець і теж любитель випити.
Побачивши його, чоловік аж розцвів.
«Василю, є справа до тебе. Допоможи. З мене могорич. Треба Шарика застрелити», – звернувся до знайомого.
Василь хоч і не раз стріляв у дичину, але собак не вбивав ніколи, тож зразу відмовив.
«Із мене дві пляшки самогону. Ще й 100 гривень дам. Лише зроби те, що прошу тебе», – почав наполягати Іван.
Спокусившись на гроші та спиртне, Василь після певних роздумів погодився.
Вдарили по руках, і мисливець пішов за рушницею, а Іван мав привести собаку на галявину.
Що сталося з собакою та з її господарем? Чим закінчилась ця дивовижна історія?
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері закарпатської газети «НЕДІЛЯ».
Купуйте свіжий номер газети «НЕДІЛЯ» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 4 травня.
