Яким побачили столичні туристи сакуровий Ужгород

[Total: 0    Average: 0/5]

Тут справжня Японія, не вистачає лише хризантем і самураїв

В Ужгороді у ці дні стільки туристів, що яблуку ніде впасти. Хтось приїхав із туристичною групою, хтось – сам. Є між ними навіть автостопери. Переважно це – молодь. А от між тими, хто їде автобусними рейсами, чимало сімейних пар, навіть із малими дітьми, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Журналісту закарпатської газети «НЕДІЛЯ» вдалося познайомитися з родиною з Києва, яка у столиці українських сакур побувала вперше.

На площі Театральній завжди людно. І не лише тоді, коли там цвітуть японські вишні. Та й найбільше їх у іншому районі – у чеському кварталі. Там вони найстаріші і найгарніші. Хоча молодими деревами засаджено вже багато вулиць. Зараз вони рожевіють не лише сакурами. Але історична частина просто заполонена гостями.

Однак чомусь погляд одразу привернула маленька дівчинка у величезній червоній кепці, яка дерлася на руки чоловіка в фіолетово-рожевій сорочці та чорних джинсах.

Він підняв її над головою, і вона щось видивлялася вдалечині.

Захотілося познайомитись і спитати, що ж так привернуло увагу дитини.

«Вона дитячу залізницю шукає, – пояснила мама непосиди, сорокарічна жінка у чорній шкіряній куртці та білих штанах із червоним волоссям. – Кажу їй, що немає, а вона не вірить. Стверджує, що на якомусь сайті читала, ніби тут можна покататися на спеціальному поїзді».

Після пояснень, що дитяча залізниця тут дійсно є, але ще не працює, маленька гостя з пшеничним волоссям та блакитними, як небо, очима, починає «тероризувати» батька запитанням: «А влітку приїдемо?». Повторює його разів шість.

«Та тобі в Києві атракцій ма- ло?» – заспокоює доньку батько і охоче починає розповідати про себе.

Леоніду 42 роки. Працює на столичній фірмі інженером, каже, що статки в нього середні, але давно мріяв подивитися на масове цвітіння японських вишень і побачити Ужгород не на фотографіях у Інтернеті, а на власні очі. Та й дітям хотілося показати найзахідніший куточок держави. За словами чоловіка, він багато начитався про місто і уявляв його дійсно європейським. І дуже приємно, що побачене гостя зовсім не розчарувало, навпаки, йому вдалося побачити надзвичайно затишний і гостинний Ужгород.

«Оскільки про сакури я знав, вони мене не здивували. Дійсно такої краси в такій кількості я не бачив ще ніколи. Тут справжня Японія, не вистачає лише хризантем і самураїв. Утім тюльпани цілком можуть замінити осінні квіти, та й споглядати хризантеми треба їхати сюди вочевидь восени. Рожевий світ крізь рожеві окуляри – саме таким ми з родиною побачили Ужгород. Місто чудове. Тут дійсно Європа. Кав’ярні спокійні, маленькі, а ціни просто шокували. За 100 гривень із людини можна пообідати. Кава смачна і дешева», – розповідає чоловік.

За поїздку кияни заплатили по 2500 гривень з дорослого і половину ціни за дітей. Тривалість туру – доба, у вартість входить екскурсовод, ночівля та їжа. Але оскільки дітям хотілося чогось  надзвичайного, родина продегустувала місцеві страви самотужки.

«Ми поїли справжнього закарпатського бограчу. У Києві теж його можна замовити, але дуже хотілося дізнатися, яким він є на Закарпатті. Страва трохи різниться від тієї, яку варять у Києві, але не дуже», – запевняє Світлана.

До розмови охоче долучається 10-річна Олівія, яка теж хоче поділитися враженнями. Дівчинка в рожевій кофтині та джинсах радіє, що вона одягнулася під колір сакур, із запалом щебече, що речі напередодні поїздки купила їй мама.

«Я просила ще й рожеву сумочку, але вона була дуже маленькою, мені не сподобалася, – усміхається вона. – А от моєму братику Денису, якому зараз п’ять років, мама купила синій светр, бо він не любить рожевий колір. Кросівки в нього також сині. Але йому подобаються японські машинки. Коли виросте, точно собі якусь купить. Величезну! А тут, в Ужгороді, гарно. Я знайшла біля однієї з багатоповерхівок будиночок на підвищенні. Він схожий на казковий, той, що на курячих ніжках. У нас, в Києві, таких немає. Є інакші. Але я б хотіла, щоб у нас на майданчику встановили саме такий. А ще мені сподобався камінь кохання. Я доторкнулася до нього і вірю, що в житті знайду велику любов», – уже по-дорослому розмірковує дівчинка.

А Леонід переконує, що йому більше до снаги архітектура міста, яка чудово вписується в його невеликі розміри.

«Тут немає хмарочосів, усе дуже мініатюрне, місто можна обійти пішки. Тому й будинки невисокі, але гарні. Ми в Києві більше звикли до висоток. Але в мініатюрних спорудах є своя принада, – наголошує він. – І все ж найбільшим відкриттям для мене в Ужгороді стали міні-скульптури. Їх дуже багато, вони всі різні і всі чимось пов’язані з історією міста чи області. Громіздких пам’ятників мало. Та це цілком логічно. І доречно».

Кияни загалом дуже задоволені поїздкою і обіцяють сюди повернутися ще не раз.

«Місто дуже гарно засаджено, загалом рослинності тут багато, як і очікувалося. Закарпаття – це свята земля. Набережні просто потопають у зелені. А найдовша в Європі липова алея – це просто райська місцина для прогулянок. Річка теж невелика, неглибока. Усе так гармонійно, що просто диву даюся. Приємно вразили й каштани. На мить я навіть подумав, що з Києва нікуди й не виїжджав, але потім збагнув, що в нас ці дерева ще не цвітуть. А тут білі свічки вже буяють. А ще всюди приємний аромат бузку. Запах аж п’янить. Враження незабутні», – запевнив чоловік.

На прощання він поцікавився, в який із фонтанів можна кинути монетку на виконання бажання. І сам же пригадав, що йому припав до душі на площі Народній. Саме туди й попрямувала родина, допитливо роздивляючись ясен Масарика та багатолюдну набережну…

Іван ДУХНОВИЧ, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», екслюзивно для zakarpatpost.net

 

Comments are closed.