Чи показує наше обличчя справжні почуття? Дослідження
Досліджуючи емоції та міміку в племенах Папуа-Нової Гвінеї в 2015 році, психолог Карлос Крівеллі виявив дещо несподіване.
Учений показував мешканцям островів Тробріан фотографії європейців чи американців і просив їх визначити, які емоції вони переживають, пише ВВС. Україна.
Класичний вираз жаху на обличчі – широко розплющені очі, відкритий рот – острів’яни сприйняли як прояв агресії та погрози.
Виходить, те, що нам здавалося загальним виразом емоції страху на обличчі, зовсім не є універсальним. Що може означати той факт, що мешканці островів Тробріан інтерпретують міміку інакше?
Одна досить поширена теорія свідчить, що вираз обличчя взагалі не відображає наших справжніх почуттів, а віддзеркалює радше наші соціальні цілі, приміром, наміри справити певне враження.
Наше обличчя виконує функцію своєрідного “дорожнього знаку, який керує транспортним рухом навколо нас”, – пояснює Алан Фрідлунд, професор психології із Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі
Він є співавтором дослідження Крівеллі, в якому обидва вчених дійшли висновку, що “наше обличчя є інструментом соціальної взаємодії”.
Наша міміка не так показує, що відбувається всередині нас, як свідчить про те, що ми очікуємо від подальшого спілкування.
Наприклад, невдоволене обличчя може означати, що вам не подобається, як іде розмова, і ви хотіли би спрямувати її в інше русло.
“Це єдина причина, яка може пояснити міміку з точки зору еволюції”, – пояснює Бріджит Воллер, професорка еволюційної психології з Університету Портсмута.
На її думку, обличчя завжди “передає якусь важливу та корисну інформацію як для відправника, так і для одержувача”.
Хоча ця теорія виглядає цілком логічною, виникла вона далеко не одразу.
Ідея, що наші почуття є фундаментальними, інстинктивними і відображаються на наших обличчях, глибоко вкорінена в західній культурі.
Стародавні греки протиставляли “пристрасті” розуму, а філософ Рене Декарт у XVII столітті визначив шість основних пристрастей, які можуть перешкоджати раціональному мисленню.
А художник Шарль Лебрен знайшов анатомічний відповідник виразу обличчя кожній декартовій пристрасті.
У 1960-70-х роках науковці певною мірою підтвердили, що наша міміка відображає деякі базові емоції.
Пауль Екман подорожував різними країнами світу і пропонував їхнім мешканцям визначити, які емоції відчувають люди на світлинах.
Його дослідження вказує на те, що деякі вирази обличчя та відповідні їм емоції впізнають представники будь-якої культури. Такими базовими емоціями є радість, подив, відраза, страх, смуток і гнів.
Спадок теорії Екмана сьогодні можна побачити скрізь: на плакатах із зображенням почуттів для дошкільнят і навіть в інструкціях уряду США з виявлення потенційних терористів.
Утім, висновки його дослідження неодноразово зазнавали критики.
Серед затятих опонентів Екмана була дослідниця Маргарет Мід, яка вважала, що міміка є поведінкою набутою, а не притаманною людині від народження.
Нове дослідження піддає сумніву два основних положення теорії емоцій.
Перше, що емоції є універсальними і впізнаними в будь-якій культурі світу. І друге – що вираз обличчя точно віддзеркалює, що саме відчуває людина.
До нового дослідження увійшли й спостереження Крівеллі, який багато місяців вивчав емоції корінних народів Папуа-Нової Гвінеї і Мозамбіку.
Науковець встановив, що вони не сприймають вирази обличчя так само, як представники західного світу.
І це стосувалося не лише емоції страху. Лише невелика кількість папуасів, приміром, визнали усміхнене обличчя проявом радості.
Близько половини опитаних описали обличчя за допомогою слова “сміх”, таким чином називаючи дію, а не почуття, яке вона відображає.
Деякі інші учасники зазначили, що обличчя має “магію привабливості” – притаманну тробріанцям унікальну емоцію, яку Крівеллі характеризує як “чарівність, що захоплює”.
Схожим чином описували міміку й інші етнічні групи, як з’ясувала психолог Марія Гендрон із Північно-Східного університету.
Представники народностей хімба в Намібії та хадзі в Танзанії визначали не емоції на обличчі (приміром, радість чи сум), а дії людини (сміх або плач). Або робили це через пояснення можливих причини такої міміки (“хтось помер”).
Ускладнює проблему й той факт, що інші люди досить часто хибно трактують наш вираз обличчя, приписуючи нам ті емоції, яких ми не відчуваємо.
Загальний огляд понад 50 досліджень показав, що обличчя людини виражає її справжні почуття у дуже невеликій кількості ситуацій.
За одним великим винятком, коли нам весело. Почуття задоволення майже завжди супроводжується щирою усмішкою або сміхом.
Співавтор дослідження Райнер Рейзенцейн вважає, що цей феномен можна пояснити еволюційно. Адже відверта демонстрація нашого внутрішнього стану, вочевидь, не є для нас вигідною.
Той факт, що наше обличчя не відбиває правдиво наших почуттів, має величезні наслідки.
Наприклад, у галузі штучного інтелекту і робототехніки.
“Розробники штучного інтелекту переважно спираються на класичні вирази обличчя: насуплені брови – незадоволення, усмішка – радість”, – пояснює Фрідлунд.
Але якщо людина, яка похмуро погляне на робота, насправді відчуває щось інше, він напевно відреагує неадекватно.
“Запрограмувати робота точно розпізнавати емоції на обличчі – дуже складно. Адже для цього він повинен розуміти людину, мати досвід спілкування з нею”, – пояснює Фрідлунд.
Він консультує компанії, які розробляють штучний інтелект AI, і радить їм інтерпретувати людські емоції, виходячи з контексту ситуації, а не виразу обличчя.
Утім, багатьом з нас це відкриття може допомогти покращити наші навички спілкування.
Ми б досягли в цьому більших успіхів, якби в обличчі співрозмовника намагалися роздивитися, не що він насправді відчуває, а що він хотів би нам сказати.
Обличчя співрозмовника треба сприймати “як дорожній знак”, радить Фрідлунд.
“Або як залізничну стрілку, яка показує нам, в якому напрямку в розмові нам варто або не варто рухатися далі”, – пояснює дослідник.
Сердитий погляд вашої подруги може зовсім не означати, що вона сердиться, а лише те, що вона хоче, аби ви погодилися з її точкою зору.
Надуті губи вашої дитини не обов’язково відображають образу, можливо, вона просто хоче вашого співчуття або захисту від незручної ситуації.
Або, наприклад, сміх. “Коли ви смієтеся і як ви смієтеся, має надзвичайно важливе значення для соціальної взаємодії”, – зазначає Воллер.
Недоречний сміх, приміром, не означає радості, а свідчить про те, що ви або неуважно стежите за розмовою, або навіть демонструєте співрозмовнику ворожість.
Крівелі взагалі порівнює нас із лялькарями, які смикають за ниточки різних виразів обличчя з метою маніпулювати іншими.
Але ж і наші співрозмовники теж маніпулюють нами у відповідь. Що тут поробиш? Ми – істоти соціальні.
