Закарпатські традиції брехні: брешемо, усіх перебрешемо!
Про закарпатські дороги і дурнів.
У влади завжди є відповідне місце для лизання і цілування, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Минулий тиждень виявився спекотним для обласної влади не тільки через погодні умови, але і через соціальну напругу. У середу 2 травня жителі Іршавського району перекривали дорогу державного значення у Приборжавському і вимагали не тільки ремонту катастрофічно занедбаної ділянки Іршава-Довге, але і зустрічі з головою ОДА Геннадієм Москалем саме для обговорення цієї проблеми. А наступного дня представники «заблокованої» Холмківської ОТГ самі прийшли в обласну адміністрацію, щоб зустрітися з її очільником. Але оті представники неправильно вибрали день відвідин пана Геннадія. От якби вони прийшли у середу, то він був би на місці, бо їхати по бездоріжжю до Приборжавського навіть не збирався. А у четвер таки поїхав. Правда, не в Приборжавське, але яка врешті-решт різниця. На місці його не було, але, судячи з усього, щось таки він обіцяв тим людям напередодні, бо інакше чого б вони, ті 300 спартанців, скандували у головному приміщенні області: «Ганьба!» і «Брехло!»?
Але залишимо у спокої на певний час проблему ОТГ, а зупинимося, виправдовуючи назву матеріалу, на дорогах.
Хочу сказати, що брехня влади супроводжує процес ремонту доріг, точніше – процес відсутності ремонту, відколи я себе пам’ятаю. Тому якщо хтось звинувачує нинішню адміністрацію у невиконанні обіцянок і брехні, то треба мати на увазі, що це не зловмисна брехня поганого дядька – це традиція. А ми, висококультурні та інтелігентні закарпатці, завжди виступали і виступаємо за збереження традицій. Отже, якщо бути послідовним, то треба подякувати управлінню доріг за те, що воно дотримується традицій і вже понад сорок років обіцяє (а відповідно обіцяє і вся президентська вертикаль) відремонтувати наші дороги. Маю на увазі тільки маленький шматочок – 22 кілометри від Довгого до райцентру. Останній раз суцільний, а не ямковий ремонт на відрізку Луково-Піньковиця (трохи більше кілометра) тут робили тоді, коли я ходив ще у восьмирічну школу. А обіцяли! Ще й як обіцяли!!! Правда, тоді обіцяли комуністи – най їм Бог простить.
Комуністична система здохла, але комуністи при владі лишилися. У терміновому порядку вони повірили у Бога, але брехати не перестали, бо то вже увійшло у звичку. А звичка, яка систематично повторюється, стає традицією. От і маємо. Влада міняється постійно, але жодного Президента у нас ще не було, який би у свій час не був комуністом. Таке саме діється на всіх владних рівнях. Хіба інколи вирветься у лідери і займе керівне крісло у віддаленому районі якийсь комсомолець. А якщо так, то скажіть, любі друзі: а у кого з вас підніметься рука звинувачувати владу у брехні? Це було б грубо і нетактовно – як мінімум. Дякувати їм треба! І цілувати. А куди? Ну, дорогі мої земляки, ви вже повинні знати, що у влади завжди є відповідне місце для лизання і цілування.
«Наберіться терпіння», – кажуть, точніше – заперечують мені «толерасти». Ще якихось 20-30-40 років – і вся та комуністична наволоч виздихає. От тоді у нас будуть і дороги, і покращення життя вже завтра, і мир, і довіра до влади, і відсутність корупції, брехні та дурнів. Все буде, звичайно, але чи доживемо ми до того часу?
У молодих і прогресивних людей, у першу чергу із Довгого, склалася інша традиція. Вони вимагають і досягають свого, чи не щороку перекриваючи дороги та влаштовуючи мітинги. Довжанський страйковий комітет нараховує до десяти активістів, у тому числі і одного ветерана другої світової війни, який у 90-річному віці ще їздить за кермом власного автомобіля. Серед лідерів громади і помічник Народного депутата Віктора Балоги Михайло Ловга. Саме йому від противників революційних змін дістається найбільше. Але… Завдяки злагодженим діям усієї команди вдавалося досягнути хоч мінімального виділення коштів для ямкових ремонтів. До речі, про ямкові ремонти. Ще у радянські часи один чоловік, який тоді працював у дорожньому управлінні, дуже оригінально відповів на наше запитання: «Чому після ваших ремонтів на дорозі через два місяці з’являються ще більші і ще більше ям?» І знаєте, що він відповів? Сказав, що вони можуть звичайно зробити роботи якісно, але тоді на кілька років десятки людей залишаться без засобів для існування. Бо що робитимуть бригади асфальтоукрадачів (Ой! Вибачте за помилку) – асфальтоукладачів, якщо на дорозі не буде ям?
Але я про інше. Активна життєва позиція дозволяє громаді не кланятися владі, а ставити вимоги. Адже влада для народу, а не навпаки. Ми наймаємо їх на службу для організації життєдіяльності району, області, країни. А вони ох як швидко забувають про це. І не тільки про це. Забувають вони і про свої слова, які говорили у інших ситуаціях і які стало невигідно повторювати. Про все це можна докладно почитати на сторінці Михайла Ловги у Фейсбуці. Саме там варто читати і коментарі до його публікацій. У азарті словесної перепалки як його тільки не називають опоненти. Доходить аж до того, що він – шнурок Балоги. Дістається на горіхи і Віктору Івановичу, адже він, за словами дописувачів, мав би власні кошти виділити на ремонт доріг у своєму окрузі! Дивні люди, скажу я вам, щоб не вживати для означення більш грубе слово. Невже у функціональні обов’язки представника законодавчої влади має входити ремонт дороги? Так ми ніколи не побудуємо заможної держави. Бо у цивілізованому світі кожен виконує свою роботу. І отримує за це гідну зарплату. До речі, вся влада в області не створила стільки робочих місць із гідною людини зарплатою, скільки створив один Віктор Іванович Балога. Тому закарпатці його люблять, а владу клянуть.
Але не файно то клясти когось. Будьмо добрими і живімо дружньо, як казав виразник народних дум Леопольд Васильович Кіт. Краще побажаймо всім теперішнім і колишнім керівникам області, району та всім керівникам управління доріг, щоб вони мали достойну пенсію. Щоб за цю пенсію вони придбали собі по гарному будинку у мальовничому селі Довгому. І щоб вони жили довго-довго, бо тільки так вони зможуть відчути смак справжнього життя. І щоб їх щоранку уазик сільської «швидкої допомоги» відвозив у районну лікарню, а щовечора повертався з ними додому по тій дорозі, по якій ми змушені їздити на роботу. Змушені, бо маємо такі дороги і таку владу, на які, певно, і заслуговуємо…
Василь КУЗАН, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net