Чому розумні закарпатці нікому не вигідні

Якщо проаналізувати побажання, які ми виголошуємо нашим друзям і родичам у дні народження, то можемо зробити  висновок, що найбільше і найпоширеніше побажання закарпатців закарпатцям – це жити довго у мирі і благодаті. Саме це звучить постійно у привітаннях на радіо і телебаченні, саме такі тости оголошують найчастіше за весільним, і не тільки за весільним) столом. Саме про це думає кожен із нас тоді, коли раптом опиниться на лікарняному ліжку, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Як давно відомо у світі, читання книг зменшує стресову напругу в організмі на 68 відсотків. А це значить, що той, хто читає книги набагато спокійніший, менше хворіє на нервові розлади та серцево-судинні хвороби, менше піддається впливу пропаганди та реклами, може легко відрізнити правду від брехні. Такі люди невигідні нинішній владі та олігархам, тому читання книг не популяризується, а книгарні знищено майже у всіх районних центрах. Наприклад, у Іршавському районі на 100 000 населення немає жодної книгарні у класичному розумінні цього слова. Бо той магазин на автостанції, який продає канцтовари та підручники, назвати книгарнею важко. Та і вибір книг там настільки бідний, що аж дивуєшся інколи. Навіть популярних казок іршавчанина Василя Шкірі там не продають. А де людина, яка хоче читати, має придбати потрібну книгу?

Треба сказати, що це не тільки закарпатська біда. Так у шахтарському місті Червонограді, що на Львівщині, теж нема жодної книгарні. А там проживають майже 83 тисячі жителів. А скільки таких жителів у районі? А у інших районах та регіонах великої України? Чи влада думає, що читання художньої літератури шкодить розвитку нашої держави? Заважає їй стати на шлях цивілізації та прогресу?

Але це тільки одна сторона проблеми. Вчені довели, що читання добрих прозових та поетичних книг покращує сон, позитивно впливає на розумові здібності читача, формує логічне і системне мислення, робить особу цілісною особистістю, впевненою в собі, наділеною високою самооцінкою та здатністю до самореалізації… Читання, крім того, розслабляє, надихає, додає сил, оптимізму та життєвої енергії.

Звичайно, має значення і те, що саме ми читаємо. От, наприклад, книгу Мирослава Дочинця «Многії літа, благії літа» про довгожителя Андрія Ворона, який прожив 104 роки у доброму здоров’ї, читають у всьому світі. Її переклали навіть японці і китайці. А закарпатці у райцентрах і не чули про таку книгу. І не почують. І в цій газеті не прочитають про неї. Бо не читають взагалі не тільки книг, але й газет. У тому числі і чудової закарпатської газети «Неділя», яка дає відповіді на багато актуальних запитань.

А знаєте, які причини нашого нечитання? Ті, хто і так дожив уже до 80 років, не мають потреби читати, бо вони і так уже довгожителі, та й зір уже не той. Трохи молодші за них думають, як дотягнути до пенсії і не загнутися раніше. Хіба тобі до книг, коли ти після державної роботи змушений думати про те, як заробити на проживання. Рівень зарплати такий, що не до читання взагалі. Але тут у дію вступає один із законів замкненого простору: ізольований мозок не продукує думок, які б породжували дію, протест, революцію. Відсутність ідеї протесту змушує розум змиритися із станом речей. А це комусь таки та й вигідно.

Ті люди, кому від 20 до 40 виїхали на заробітки за кордон. А там – у Празі, Торонто чи Єрусалимі українських книг взагалі нема. Читати Тору наважиться далеко не кожен. А якщо і наважиться, то не знайде перекладу українською, а іврит вивчити не так то і легко.

Залишаються діти, учні та студенти, які читають те, що вимагає програма, тобто – підручники. Підручники вчать багато чому, але не вчать жити. Не вчать любити, насолоджуватися життям і виховувати своїх дітей. Чому? Тому що це теж комусь вигідно. Система освіти та виховання запрограмовані на нищення національної свідомості, на руйнацію історичної пам’яті, на обрубування ментального коріння… Ми знаємо більше про космос, ніж про самих себе. А хіба така людина, яка не знає свого організму, не любить і не береже його, може жити довго? Ні звичайно.

Треба сказати і про те, як ми живемо? А живемо ми не так, як потрібно, не так, як хочеться, не так, як мріяли у дитинстві. Повнота нашого життя має величезне значення. Позитивні емоції, віра, любов, стабільність, душевна рівновага, правильне мислення і харчування роблять нас щасливими і впевненими в собі. Звідки людина має черпати все це, якщо довкола неї такий хисткий і нестабільний світ? Якщо ми оточені постійними стресами, думками про війну та негативом незадоволених і заздрісних сусідів… Усе це, тобто той позитив, можуть дати нам книги, але їх нема поруч. Нема ніде… Сімдесят і більше відсотків новозбудованих закарпатських будинків не мають жодної книги. Навіть Біблії. Про яке довголіття народу ми можемо говорити? Хоча чисто гіпотетично можемо говорити про все на світі. І говоримо.

До речі, більшість наших земляків думають, що тривалість життя залежить від рівня життя у країні, від рівня доходів населення, від рівня стабільності у державі… У певній мірі вони мають рацію. Але… Рівень цивілізаційного розвитку держави насправді залежить від рівня освіченості народу. Знаєте, чому Німеччина процвітає? Тому що німці – найбільш читаюча нація Європи. Тому і тривалість життя у них значно більша від тривалості нашого життя. Бо думка, розум, тверезе мислення організовують систему, яка дає можливість кожному почуватися вільно, стабільно, впевнено, захищено і задоволено. Тому що спочатку було СЛОВО! А все інше… Але ви про це знаєте і самі.

Сергій ФЕДАКА, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net