Казав, що був би щасливий, якщо б подарувала йому сина. Як закарпатка закохалася у власного батька
Ми з мамою – великі подруги. Я завжди знаю про її нових чоловіків. А вона знає, в кого закохана я. Щоправда, мама ніколи не розказувала про мого батька. Сказала тільки, що він навіть не знає про моє існування. Але одного разу вона вирішила, що він – не порядна людина і порвала з ним, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
А я ніколи не наполягала, щоб вона розповідала мені всі ці подробиці. Я не квапила її. Вважала, що все це має відбутися само собою. І вірила, що колись настане такий час, коли вона розкаже мені все сама.
Я закінчила фізмат і мене направили на два роки на роботу в інше місто. Мама дуже за мною скучила, але вирішила, що буде краще і для мене пожити трохи самостійно. А вже згодом хай саме життя підкаже, як нам бути. Як я за це любила мою найкращу на світі маму!
Ми щодня дзвонили одна одній. Великого суму від розлуки вона тому й не відчувала. Тим більше, що я справді мала намір повернутися в рідне місто працювати. Але раптом Союз розпався і роботи вже не було. Я влаштувалася на один завод працювати секретаркою. Це вже був згасаючий завод, який ось-ось мав закритися.
Але ж я була тямущою дівчинкою, тому виконувала багато робота. Шеф був у захваті! А я закохалася в нього по самі вуха. Тільки закоханість заважала мені побачити, як він підло чинив із людьми, як намагався позбутися робітників, як не виплачував їм зарплату за три місяці. І як поволі доводить до банкрутства і цей завод, щоб прибрати згодом все у своїй білі рученьки.
Але, звісно, про все це я розповіла мамі. Про свої кохання і про те, що мій коханий витворяє з людьми. Одного разу я їй скинула фотографії, де ми разом сидимо в одному барі.
Я ніколи не бачила маму розлюченою. Але цього разу вона так кричала на мене, ще я не могла її впізнати. Вона наказала одразу приїхати. Я так перелякалася, що підкорилася їй.
А вдома скандал розгорівся ще більше – мама наказувала мені одразу ж порвати з шефом. Я розплакалася, бо сама розуміла, що вона права. Бо ж якщо він так поступає з людьми, колись так вчинить і зі мною. Хоча зараз він ні на компліменти, ні на подарунки не скупився.
А ще він казав, що був би щасливий, якщо б я подарувала йому сина. Він мав дружину, але мене чомусь це не зупиняло. Моя закоханість зірвала мені дах.
Натомість, мама надавала мені ляпасів. А я теж розлютилася у відповідь. Сказала, що вона просто ревнує мене до чужого чоловіка, що таке буває з усіма матерями на світі.
Але вона твердила тільки одне – я не смію ні народжувати від нього, не виходити за нього заміж.
– Чому? Чому? – кричала я на неї.
– Тому що… тому що… – задихалася від люті мама.
Нарешті опустилася на стілець і дуже тихо промовила:
– Тому що він – твій батько.
Тепер була моя черга втрачати свідомість. Чомусь усього за одну мить із коханого чоловіка мій директор перетворився на чудовисько. Я зрозуміла, скільки зла він приніс у цей світ і скільки болю завдав іншим. Дружині, мені, моїй матері, усім підлеглим, які в нього працювали. І все це заради свого задоволення.
Скільки ж він вже вкрав щастя в інших. Я розплакалася від усвідомлення цієї істини! Нічого собі, якого ж монстра я покохала! І чомусь ми мали зустрітися.
Я гірко плакала, а мама обійняла мене – як колись у дитинстві і почала заспокоювати, як маленьку дівчинку. Вона тихенько плакала разом зі мною. Так от якою була її правда і ось його вона не наважувався так довго про неї говорити.
Я більше не повернулася до цього директора. Хоч він довго мені дзвонив. Я рішуче вирішили – не буду міняти номеру телефону через якогось там негідника. Випадково дізналася, що він швидко знайшов собі іншу забавку. Його коханка – 16-річна школярка і він дуже приховував цей зв’язок, щоб не потрапити в халепу. Як мені хотілося застерегти цю дівчинку, але я зрозуміла, що кожен мусить свій досвід пережити сам.
Зараз я одружена, у мене чудовий чоловік і двоє синів. Я вже не згадую той випадок із директором, який виявився моїм батьком. Кажуть, що треба всім і все прощати. Але я не відчуваю до нього жодних почуттів. Ні, ненависті, ні образи, ні навіть суму.
Оксана СТЕЦЬ, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», екслюзивно для
