Як коханка батька запроторила закарпатця до в’язниці

[Total: 0    Average: 0/5]

Ніколи не знаєш, де доля підставить тобі підніжку. Частко не можеш уявити всіх зв’язків, які ведуть до тебе. Я навчався на юриста у столиці. І був дуже радий, що можу нарешті вирватися з дому. На той час я вже втратив матір, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

А батько й не думав одружуватися вдруге. Бо ж він і біля матері мав безліч коханок, що й довело її до могили. Я часто наражаються на їхню ненависть. Я знаю напевно – якщо в місті якась жінка люто на мене дивиться, то це і має бути батькова колишня.

Батько був заступником директора чималого заводу, але виглядав він заможніше, аніж сам директор та  й інші чиновники у місті. Він ніколи не відмовляв собі в жодному задоволенні. Навіть якщо це приносило горе іншим людям. Скільки сімей він розбив – через  те, що йому цікаво було закрутити роман з якоюсь черговою симпатичний жіночою. А скільки людей прибрав він зі свого шляху – якщо вони починали докопуватися до його незаконних статків.

Я не те,  що не любив  – я не поважав батька. І дуже дивувався, що то доля все ще зволікає з тим, щоб його добряче трусонути. Щоправда, батько матеріально ніколи мене не кривдив, але це не могла замінити його любові, якої я колись так потребував.  А зараз навіть не надіявся її отримувати і махнув на всерукою.

Тому, коли я поступив у столиці на юридичний факультет, моїй радості не було меж.

У мене з’явилися нові друзі. А вже на другому курсі я отримав престижну роботу і перевівся на заочний. І тому вже зміг зовсім відмовитися від матеріальної допомоги батька. Хай жив і зовсім не на широку ногу. Але на одяг та їжу мені все ж завжди вистачало. Хочу я завжди пам’ятав і те, що батько годував мене і забезпечував пристойне життя змалку. Тому я зовсім не міг відкинути цього факту – він все одно залишався моїм батькам.

Я дуже перемагав себе,  щоб хоч  кілька разів на місяць подзвонити йому і запитати – як справи. Але я був щасливий, коли наша розмова закінчувалася.  А він кілька разів ще й приїжджав до мене. Але я чудово знав, що насправді він влаштовує заодно і вояж по своїх колишніх коханках. Тому теж намагався, щоб ці зустрічі були якнайкоротшими. А батько, здається, з цього приводу і не дуже журився. Казав, що радіє, бо ж я змужнів і став сильним чоловіком.

Але одного разу я потрапив у халепу. Якось до мене звернулася одна жінка, що їй треба допомогти з юридичними порадами. Ішлося про те, що вона до кінця боролася за спадщину. Мене трохи здивувала ця справа вже із самого початку. Адже справа вже була дуже давньою і не підлягала оскарження.

Жінка кілька разів запросила мене до себе додому, щоб детально обсудити справу. Я чесно зізнався, що не зможу їй допомогти, адже справа явно програшна. Вона почала мені обіцяти великі гроші. Справді, її квартира видавалася дуже розкішною. Я знав, що вона має ще й кілька чудових апартаментів, ще й у центрі столиці. І тому мене здивувало, що жінка нібито боролася за якусь стару хатинку в селі, яка належала її двоюрідній тітці. Якби ж я тоді знав, у яку небезпеку втрапив.

А потім сталося диво. Через кілька тижнів мені пред’явили звинувачення – ніби я обікрав цю жінку. Йшлося про таку кількість коштовностей, що мені було б замало продати батьків будинок. А  будинок у нас був огого який дорогий і великий!

Я був ще більше приголомшений, коли на мене почалися почалися сипатися докази. В квартирі було знайдено безліч моєї від відбитків пальців. Я ж там був насправді. І зізнався, чому саме там був. Але жінка казала, що ніколи мене не бачила.  І що я нахабно брешу.

Звичайно, повернути такі фантастичні гроші я не міг. І сам незчувся, як потрапив до в’язниці. До останнього я не зізнавався у всьому татові. Аж ніяк мені не хотілося його бачити зараз, хоча й дуже потребував  його допомоги і захисту. Але батько, звичайно ж, дізнався, що зі мною трапилося. Він задіяв усі свої зв’язки і напевно витратив чимало грошей. Через кілька місяців я опинився на волі. А згодом став свідком розмови батька з цією жінкою.

Вона виявилася колишньою коханою тата. І  я не міг уявити, що так може виглядати жіноча злість. Бо тепер вона ладна була убити нас обох. Тато кричав на неї, що, навіть якщо між ними щось трапилося, то син тут ні до чого.

Але вона готова була у відповідь на ці слова роздерти його обличчя і кричала,  що син має бути таким самим покидьком, як він. А згодом стане юристом і буде гноїти у в’язницях людей. То чому йому самому б не спробувати трохи пожити в тюремних стінах. Та ж це йому піде тільки на користь, чи не так?

Ця сварка була настільки шаленою, що згодом жінка стала накидатися на батька з кулаками, а я став їх рознімати. Жінка пішла на мене з кухонним ножем. Зупинилася тільки тоді, коли на долівку почала капати кров. Вона тільки легенько зачепила мене, але й сама перелякалася від цього не на жарт.

На цьому наш аудієнція скінчилася. Після цього в моєму батькові ніби щось зламалося. Він став  мовчазний – видно, наодинці із собою щось довго обдумував. Дзвонив мені мало не щодня і цим дуже обтяжував мене. А одного дня він попросив у мене вибачення за те, що забрав від мене матір. Я сказав, що буду намагатися забути про, це але насправді поки що мені це все ж таки не дуже вдається.

Жінка, яка так хотіла мені тюремної долі, згодом і сама спилася. Тож батько поламав і її долю. Можливо, він жахнувся від цього, а можливо це станеться пізніше. Він так прагнув перемог. Але його поле бою всіяне пораненими людьми, яким самим треба боротися зі своїм болем.

Василь ПОП, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.