Як подругу закарпатця від страшної хвороби врятував розбитий посуд
Галя була щасливою жінкою. Завжди всім посміхається. Завжди жартує. Просто не жінка, а сонце. Не те, що я. Чоловік вдома ні за холодну воду не береться. Та ще й батьками його Бог нагородив. Всі претензії вони виявляють тільки до мене, а не до свого любого синочка, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Про все це я і Галі часто розповідала. Та що там розповідала, намагалася якось викричатися. А вона мене заспокоювала, що життя буває різним. В одну хвилину ти сумуєш, а в іншу – приходить щось краще. Одну хвилину ти ненавидиш людину, а в іншу вже готовий за неї віддати останню сорочку. Ці слова завжди були для мене своєрідною колисковою. Вони заколисувати мій біль і гамувати мій Крик. Додому після таких розмов я поверталася умиротвореною.
Але я вірила Галі на всі 100%. Її знання про життя аж ніяк не могли бути хибними. Адже вона була щаслива зі своїм чоловіком. Вона створила, вважай, ідеальну сім’ю.
Тому, коли я дізналася правду, жахнулася. На той час Галя вже була важко хвора. Вона ледь пересувалася по кімнаті. Я часто забігала до неї, щоб чимось допомогти. А допомагати було чим – треба було і по ліки побігти, і за продуктами, і комунальної сплатити. Фактично я була руками і ногами Галі майже півроку. Та й її дочка Оленка теж допомагала мамі – як тільки змогла.
Чоловік її невдовзі кинув. Але все ж я встигла стати свідком кількох скандалів між ними. Нічого страшнішого я в житті ще не бачила. Чоловік обмовляв Галю останніми словами. Він казав, що вона нездара і завжди була нездарою. Що вона не жінка взагалі і негідна мати сім’ю.
Кілька разів чоловік кидався на Галю з кулаками. Товк її по плечах, міг штовхнути у груди. А міг і вдарити по нирках. Я силоміць розводила їх. Але він навіть не зважав, що у них вдома я – чужа людина.
Я просто благала Галю розлучитися з цим нелюдом. Але вона намагалася навіть мене заспокоювати, що зрештою згодом все має владнатися. Проте це було жахливою неправдою. Чоловік Степан щоразу більше і більше лютував. Деколи чимало стусанів діставалося і Оленці. Але вона – на відміну від матері – вміла за себе постояти. Мала могла штурхнути у тата каструлею або тим, що було під руками.
Я обережно стало запитувати Оленку про все. Чи таке трапляється тільки останнім часом? Адже вважала, що злість Степана пов’язана із хворобою Галі. Бо ж не кожен чоловік має мужність допомагати жінці, коли вона нездужає і безпомічна. Інша справа – коли жінка красива, мила, квітуча, лагідна.
Але вона сказала мені правду. Батько від самого початку був таким. Він нещадно бив маму. І, мабуть, через це вона й захворіла. Вона жодного разу не почула від тата якогось лагідного слова. А ще він не давав до сімейного скарбнички ані копійки. І мама крутилася як могла, але приховувала цей факт від усіх навколо. Вона намагалася бути веселою на людях, щасливою.
Сьогодні багато говорять про позитивне мислення. Мабуть, воно і так. Мабуть, думати треба завжди добре. Але й тамувати у собі усі свої болі не знаю чи варто. Галя ховала від усіх на світі своє горе. Ховала його глибоко в своєму організмі – поки він не зламався. А може й їй – як і мені – треба було викручатися. І хай там люди думають, що хочуть.
Ну то й що, коли всі будуть знати, що ти не щаслива. Хіба краще померти або непомірно страждати?
Саме про це я говорила з Галею на кухні вже в той, час коли Степан її кинув. Мабуть, Бог почув мої молитви, бо я його дуже благала, щоб Степанові самому спало на думку кинути дружину. Адже Галя нізащо б не наважилася зробити такий крок сама. Хіба життя це б зробила для неї. Походи по лікарях нічого особливого особливо не давали. Її стан дедалі погіршувався.
Одного разу я допомагала їй наводити лад у квартирі, а Галя намагалася приготувати їжу. Я сказала, що зроблю це сама, але хай воно було хай буде, як вона хоче. Ганна начистила картоплі та буряків для борщу, але раптом послизнулася і впала. Ми допомогли їй підвестися. Вона ж раптом розридалися і почала трощити посуд.
Оленка кинулася її заспокоювати і стримувати. Але я міцно вхопила дівчинку за руку і заборонила їй це робити. Хвилин 20 Галя вихлюпувала свою ненависть на все, що бачила. Посипалися на долівку чашки і тарілки. Кухня нагадувала післявоєнне побоїще. А коли все стихло, я зрозуміла, що їй стало легше.
Ми з Оленкою спокійно поприбирали в хаті – ну, наче це було чергове суботєі прибирання і нічого особливого не трапилося. А згодом Галя справді доготувала свій борщ і ми смакували ним на кухні. Зараз вона була утворена. Така ж, як і я – після її розмов років п’ять тому.
А згодом вона почала одужувати, а ще стала виявляти нечувану досіі цікавість до життя. Через кілька років вона одружилася, але зараз це справді щасливий шлюб. І одружилася вона із сусідом по під*їзду. Той завжди її жалів, адже він чудово знав про те, яким справді її життя. Бо жив через стінку і тому часто чув лайки Степана та його гупання. Років два тому його жінка померла і він потягнувся до Галі.
Марія КОЦАН, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
