Чому відомий закарпатський блогер пропонує не їсти в наших поїздах
А ви помітили, що з року в рік усе менше людей накривають собі пишні трапези в поїздах? Це, здається, одна з найбільш помітних ознак того, що українське суспільство поволі цивілізується.
Ще десять років тому не було у вагоні потяга купе, в якому б одразу після початку руху не розпаковувалися пахучі пакети й згортки з наїдками. Нарізалися огірочки й помідори, часом хтось не гребував і такими смаколиками, як цибуля й часник, глухо стукали об стіл варені яйця, лоскотала ніздрі смажена курка, ковбаска й сало, звабливо дивилися на пасажирів котлети й відбивні, пише День.
Починалася учта, гідна королів. А що українська гостинність добре відома, то навіть якщо хтось із пасажирів не мав із собою запасів їжі на місяць, то його наполегливо запрошували до столу. Так відбувалася соціалізація: знайомство, пошук спільних знайомих, критика чинної влади, жарти й суперечки. Часом навіть до пісень доходило, адже всім відомі санітарно-побутові умови в наших поїздах, тож люди їжу щедро запивали горілкою (щоб раптом не отруїтися якимось зіпсованим від спеки продуктом). Скільки кохань зав’язувалися за столом у поїзді, а сварок скільки вибухало!
Тому здавалося, що такі безкінечні трапези в потягах – частина нашої культури. Наче рефлекс у людини вмикався: зайшов у вагон – і одразу зголоднів. Бо як іще пояснити той феномен, що людина приходить з дому чи з міста – і одразу починає їсти? Невже не можна було повечеряти вдома, невже ніде в місті не виявилося їдаленьки, щоб утамувати голод? Можна було навіть подумати, що частина людей взагалі подорожує поїздами тільки для того, щоб смачно попоїсти в душевній компанії.
Це було колись, але вже майже зникло. Тепер рідко хто бере з собою в потяг більше за йогурт і печиво, а переважна більшість взагалі обходиться без нічого. Вечеряєш в одному місті, а снідаєш уже в іншому, уникаючи потреби трапезувати в купе. А нема їжі – нема й алкоголю. Люди просто заходять, вітаються, розстеляють свої ліжка і відгороджуються від оточуючих планшетом чи книжкою.
Ось так виглядає цивілізований світ, до якого Україні все ближче. Не без того, звісно, щоб у якесь купе не прорвалася навіжена «бабушка» з цілим пакетом харчів для себе і внука, або ж спраглий спілкування власник пляшки горілки й кількох пив, але все одно – це вже вимираючий вид пасажирів. Хоч бери і записуй у Червону книгу.
Більшість пасажирів, на щастя, у поїздах уже не влаштовує учти й гостини. До речі, що молодші пасажири – тим менша серед них кількість «голодних». І це не може не радувати, адже тенденція обнадійлива: за кілька років ми взагалі забудемо про середньовічний звичай набивати пельку в купе.
Андрій ЛЮБКА
