Повір’я, які вбивають: чому закарпатець отруїв собаку, який вив ночами
Бог мене покарав за вашу Грету
Є на Закарпатті страшне повір’я: кажуть, собака виє на смерть. У чому тут логіка – зрозуміти важко, але багато хто в цю нісенітницю вірить і навіть б’є тварин за те, що вони по-своєму виявляють свою собачу сутність, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
У Поліни з Мукачева була німецька вівчарка Грета. Дуже розумна та віддана домашня улюблениця. Усі любити її за те, що чужих на подвір’я не пускала, хоча дітям завжди лизала руки і не вкусила жодної дитини.
Грета вміла відкривати двері лапами і заходити в хату. Часом навіть ласувала там людськими наїдками, за що їй перепадало від господаря. Але команди Грета виконувала чітко і розуміла все, що від неї хочуть.
Проте любила чотирилапа ночами вити на місяць. Газдам це зовсім не заважало, тож на звичку тварини ніхто не зважав. Але в сусідів саме народилася маленька дитина, тому їх «собачі пісні» не просто дратували, вони були твердо переконані, що вівчарка виє на чиюсь смерть та чомусь гадали, що якщо це не припиниться, найближчим часом із їхньою маленькою дочкою трапиться нещастя.
Вони скаржились господарям на собаку і вимагали припинити це неподобство. Але господиня нічого вдіяти з Гретою не могла. Вона жартувала, що буде замотувати їй мордочку скотчем. Проте, звісно ж, цього не робила. І хоч намагалася кричати на тварину, коли вона вила, але все одно, вівчарка заводила серенаду.
Тож сусіди вирішили, що Грети потрібно позбутись. Вони її отруїли. У страшних муках помирала вівчарка, найкращі лікарі міста не могли нічого вдіяти, оскільки отрута була сильнодіючою. Згорьована Поліна пішла сваритись до сусідів, але вони клялися, що нічого не робили, мовляв, для чого їм це.
«Хай Бог мене покарає, якщо я її вбив, – казав сусід Роман. – Хіба я можу таке зробити. У нас же теж собака є, правда, маленький».
Звісно, Поліна у все це не вірила. Більше розмовляти з кривдниками вона не хотіла. Образа була страшною.
Та не пройшло і двох днів, як вона побачила Романа з загіпсованою рукою.
Цікавість взяла гору, і жінка спитала, що ж трапилось.
І сусід не стримався, зізнався.
«Я сам собі напросив. Бог мене покарав за вашу Грету. Видно, ви добре про це молились».
Звісно про помсту Поліна і не думала, але в глибині душі вона раділа, що так трапилось, адже дійсно біду Роман накликав собі сам. І не лише своїми діями, але й словами, сказаними на виправдання.
Як не крути, а життя – таки бумеранг, адже за всі погані вчинки неодмінно доводиться розплачуватись і не десь там, на небесах, а прямо тут, на землі, причому обов’язково… справа тільки у часі.
Анна ЗУСКА, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
