Закарпатський майстер-різьбяр Віталій Кінч упевнений, що навіть у самому запаху дерева є щось неймовірне і вічне…

У кожному дереві є певна магія

Барельєфи на народні теми, сакральні твори, оригінальні підсвічники, іконостаси для церков – результат роботи працьовитих рук різьбяра по дереву Віталія Кінча. Митець не так давно опанував це старовинне народне ремесло закарпатців, проте уже встиг презентувати свою творчість і на різних виставках та фестивалях. А участь у Міжнародному пленері Villa DOR-2018, який проходив на Буковелі в червні приніс майстру нагороду у номінації «Складність твору». Член спілки художників Міжгірщини «Карпатські кольори» майстер Віталій Кінч цьогоріч здобув вищу освіту у Закарпатській академії мистецтв за спеціальністю «Художня обробка дерева» і залюбки поділився з читачами газети «Неділя Закарпатські новини» особливостями роботи з цим природнім матеріалом.

– Нещодавно ви повернулися з Міжнародного пленеру Villa DOR-2018, який проходив на Буковелі. Поділіться враженнями від поїздки і розкажіть, якою роботою представили Закарпаття? 

– На цьому пленері зібралися найкращі майстри по дереву з усієї України, а також народні митці з Молдови та Румунії. Повернуся трішки в минуле: осінню 2017 я разом з цими митцями брав участь у фестивалі «Битва різьбярів», що проводився у Великому Бичкові на Рахівщині. А на пленері влітку у Буковелі ми знову зустрілися: Василь Симко, який нас організував(Франківщина), Петро Скрипка (Франківщина), Микола Глеба (Закарпаття), Михайло Мадяр (Закарпаття) та Михайло Мартин (Закарпаття). Під час пленеру я зробив барельєф з дерева, звернувшись до народних традицій закарпатського весілля. Зокрема, я вирізьбив молодят під час весільного танцю. А інші учасники пленеру – вирізьблювали дерев’яні скульптури за допомогою бензопили.

Найбільш мене вразили на цьому заході  незвичні художні техніки, оскільки в пленері брали участь і майстри пензля. Зокрема художник із Молдови Васілій Ботнару презентував виставку робіт, намальованих… вином, тобто замість палітри фарб художник використовує настоянки з вина. Для мене було цікавим побачити таку авторську техніку вперше. А це свідчить про те, що такого роду заходи потрібні, адже, спілкуючись із художниками ти набираєшся нового досвіду, дивишся, як інші країни представляють народне мистецтво. До прикладу, майстри з Румунії мене здивували автентичними ляльками-мотантками та народною вишивкою. І ще приємна згадка від цього пленеру залишиться для місцевих та туристів у вигляді скульптур, які ми вирізьбили з дерева – організатори вирішили залишити їх на подвір’ї, де проводився захід. Відвідувачі дивувалися, як це із суцільного куска дерева можна створити таку красу.

– До речі, а як працюється з деревом? Мабуть без сильних рук тут не обійтися? 

– Це залежить від породи дерева, наприклад, з дубом та явором важко працювати, бо вони тверді. Зазвичай цей процес дійсно потребує затрати сил та енергії. А ось із липою та вільхою – легше, вони м’які за структурою. Для мене це своєрідна релаксація, умиротворення та заспокоєння наприкінці роботи, адже уже чітко бачиш, що ж саме ти створив. Це неабияк зігріває душу. В дереві є певна магія, на мою думку, навіть у самому запаху дерева є щось неймовірне, вічне…

– Чому саме різьба по дереву вас зацікавила? Що спонукало до вибору професії?

– В мене батько педагог, професійний художник та різьбяр, Михайло Кінч. Свого часу він закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва, а викладачем у нього був народний художник України, геніальний закарпатський скульптор Василь Свида. Я виховувався у творчій атмосфері, хоча різьбою по дереві захопився не так давно – 9 років тому. А до того був музикантом-самоуком і грав по закарпатських весіллях. І стаж нічогенький – 26 років. Та, мабуть, батьківська праця все ж таки лишила відбиток у моїй душі, бо я вирішив її продовжувати, окрім того, моя дружина, яка за професією музикант, мене активно до цього спонукала. Томуцьогоріч я здобув професійну освіту у Закарпатській академії мистецтв за спеціальністю «Художня обробка дерева», тобто це й стало моєю професією.

– Продовжуючи справу свого батька, ви продовжуєте і народні традиції старовинного ремесла різьбярства? І що саме ви створюєте?

– Хотілося б ще більше популяризувати на Закарпатті різьбу по дереву, бо, на жаль, це ремесло трохи призабувається. Згадаймо давні часи, коли різьбою з дерева прикрашалися дитячі колиски наших пращурів, речі домашнього вжитку тощо. Тому я і тепер намагаюсь створювати щось подібне, зокрема я роблю барельєфи з дерева. Звертаюся до народних тем: весілля, «винобрання», традиції свят, старовинні обряди тощо. Тільки в окремих регіонах Закарпаття традиції ще зберігаються. До прикладу, я родом з Міжгірщини, де ще й досі деякі старовинні обряди побутують. Таким чином я намагаюся відтворити та зберегти їх, втіливши у дерев’яні барельєфи. Та хотілося б спробувати свої сили і у скульптурі.

– Основну частину вашого творчого доробку складає сакральна тематика. Чому життя святих та біблійні мотиви є близькими для вас? 

– У пам’яті закарбувався такий момент з дитинства: якось я зайшов у майстерню до свого батька, котрий якраз вирізьблював ікону Святого Георгія Переможця. І це мене дуже вразило – я захотів спробувати. Зараз я створюю багато ікон, інколи на замовлення. Та перед тим шукаю інформацію про них, щоби знати, яке значення вони мають. Наприклад, було в мене одне замовлення ікони під назвою «Несподівана радість». Історія її така: один чоловік мав дивну звичку молитися перед іконою Святої Богородиці, а потім чинити погані справи, які він перед цим замислив. Якось ікона ожила і сказала лиходієві: «Ти молишся мені, а потім йдеш грішиш?» Відтоді до чоловіка прийшло прозріння і він припинив чинити зло, натомість – виправив своє життя.

– Виготовлення іконостасів для церков – це ще одна добра справа вашого батька, яку ви нині продовжуєте? 

– Так, мій батько вирізьблював дерев’яні іконостаси, а я допомагав йому в цьому. Власне, він і навчив мене це робити. Зараз я працюю над іконостасом, який відкриють у Петро-Павліському храмі у Міжгір’ї. Подія запланована через 2 роки, коли виповниться сторіччя від дня заснування церкви. Це довготривала робота, адже іконостас виконується із суцільного куска дерева. Я давно поставив собі таку мету і сподіваюсь, що залишу про себе якусь пам’ять, адже дерев’яні іконостаси можуть існувати 100-200 років.

– Пам’ять про старовинні церкви Закарпаття закарбована у дереві – не так давно ви розпочали створювати довготривалу серію робіт «Дерев’яні церкви Закарпаття». Розкажіть детальніше. 

– Я часто буваю на виставках закарпатських художників. Бачив картини, на яких були зображені дерев’яні церкви, а саме старовинні. І це надихнуло мене вирізьбити храми на тарілках. Я зібрав певний матеріал і навіть віднайшов світлину, на якій зображена церква, якої вже нема. Багато церков я бачив вживу на Міжгірщині – мене вразила архітектура, тож я і вирішив зберегти їх за допомогою своєї творчості. Я подумав, що вирізьбити дім Божий на тарілці з дерева буде оригінальним рішенням. Я розпочав звичайно з Міжгірського району, де нині є 14 старовинних церков. Я вже створив 6. І поступово хочу вирізьбити храми із усього Закарпаття.

– Різці у дитячих руках. Таку картину можна спостерігати на ваших заняттях з художньої обробки дерева, де ви зі своїми учнями опановуєте нелегку творчу роботу. Як вдається залучати дітей до мистецтва? 

– Я працюю в Ужгородському дитячому будинку народної творчості. А направили мене на роботу у Коритнянську середню школу І-ІІІ ст. і там я веду гурток «Художня обробка дерева», де викладаю трьом групам учнів від 7 до 17 років. Для мене це потішна справа, бо діти дійсно талановиті і водночас самі хочуть щось створювати. Я сам дивуюся, як вони цим зацікавилися, адже серед моїх вихованців є і дівчатка, які працюють нарівні з хлопцями. Буває і таке, що деякі діти навіть не спішать додому, хоча час заняття вже давно вичерпався. Я радію з того, що я якимось чином залучив їх до цього мистецтва, можливо не всі вони стануть професійними різьбярами, але цей досвід обов’язково їм згодиться житті.

На уроках, звичайно, я стежу і за технікою безпеки, бо різці в дитячих руках – серйозна справа. Та, на щастя, ще ніхто не поранився, я щоразу нагадую своїм учням про техніку безпеки, головне – бути пильним. Готові роботи ми презентуємо на шкільних виставках. А цьогоріч ми відкрили й постійно діючу, що неабияк радує учнів, педагогів та батьків. Роботи моїх вихованців я представляв 2 роки тому і на своїй першій тематичній виставці в Ужгороді, яка була присвячена Воскресінню Ісуса Христа. Я створив ряд робіт із життя Сина Божого, а мої учні вирізьбили з дерева писанки, оздобивши їх закарпатськими народними орнаментами.

– Що б ще хотіли вирізьбити з дерева? Може є у вас мрія? 

– До свого 45-річчя, яке буде у 2019 році, я планую вирізьбити з дерева хресну дорогу Ісуса Христа. Цикл запланованої роботи складатиметься із 14 стацій, сподіваюся, що встигну. Адже на виготовлення роботи малої за об’ємом я витрачаю близько місяця, а на великі форми – пару місяців. Наприклад, «Таємну вечерю» розміром 1,80 на 1 метр я робив три місяці. Спочатку я малюю ескізи, потім вирізьблюю сюжет, шліфую та пропитую олією з льону або фарбую лаком на водяній основі. Таким чином дерево протягом 30 –  40 років може зберігати свою первозданність.

Дякую Вам за розмову, бажаю, щоб заплановані творчі проекти Ви обов’язково втілили в життя і в подальшому радували шанувальників народного мистецтва новими роботами. Нехай щастить!

Ольга ТИМКО, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net