Закарпатець вкрав костюм і цей вчинок неймовірно змінив його життя на краще

Якось один п’яничка побачив через паркан в одному дворі костюм. Він сушився на мотузці і виглядав дуже привабливо. Кольору кави, елегантний такий. І, звичайно, дуже впадав у око, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Той чоловічок, звали його Льоня, довго не думав. Він перескочив через паркан, зірвав дорогий костюм, зібгав його і сховав під пахву. Потім знову перескочив паркан і аж сам собі здивувався.

Ніяка собака у дворі не озвалася. Видно, її тут просто не було.  Тому Льоня спочатку йшов дуже швидко. А потім стишив ходу. Щоб не викликати зайвої підозри своєю метушливістю.

Але раптом побачив, що якийсь здоровенний чолов’яга біжить за ним. Видно, чоловік щойно вирвався з дому, тому зірвався, в чому був. У якійсь майці та спортивних штанях.

Льоня мобілізувався і почав тікати. Як на зло, на цьому відрізку шляху дорога йшла парком. З одного боку урвище і ріка. Тут ніяк не скермуєш у кущі. Бо просто полетиш із двохметрової висоти якраз на величезні камені в річці. А з іншого боку впритул – сітка, якою огороджено маленькі людські городи.

Тому Льоні нічого не залишалося, як бігти. Льоня чудово знав, що така вузенька стежка тягнеться десь на цілий кілометр. І тут він почав себе картати, що не треба було себе картати. А одразу вийти на людну трасу, там би він за кілька хвилин змішався із натовпом. І вряд чи його б там знайшли.

Але Льоня одразу ж відкинув цей варіант. Бо коли б його все-таки упіймали, то сорому він би набрався на все життя. І обов’язково в такий момент тебе хтось упізнає. Ось чому Льоня вибрав цей відлюдкуватий, хоча й набагато екстремальніший  шлях  своєї втечі.

Треба сказати, що до бігу Льоня був зовсім не натренований. Що він знав на відмінно, то це збирати пляшки та коробки по місту. Це в нього виходило навіть краще, як й найзатятішого грибника натрапляти на гриби в лісі.

Льоня вже за десять хвилин міг передбачати, куди посиплються пляшки. Шкірою відчував відповідний настрій у людей, коли вони компанією вирушали в якусь місцину. Навіть передбачав, що серед гулянки хтось неодмінно крикне: «Ану, Колю, збігай ще за пивом!».

Тому на березі річки улов пляшок був набагато більший, як навіть у сміттєвих контейнерах у місті. А конкуренція тут була дуже важка. Слабших до смітників не допускали на гарматний постріл.

Костюм був великою мрією Льоні. Адже по одежині його завжди зустрічали. Зустрічали непривітно, треба сказати. А інколи навіть із прокльонами. А деколи навіть із кулаками.

А одежа його була в численних плямах, пом’ята добряче. Бо свого будинку Льоня не мав. Жив по друзях-подружках, таких, як і він сам. А деколи взагалі доводилося по підвалах ночувати чи навіть у під’їзді. І не дай Бог було проспати ранок, коли люди на роботу збираються. Тоді можна було набратися добрячих стусанів від якогось кремезного володаря квартири у цьому під’їзді.

Льоня вже розмріявся, що вдягне того костюма і піде шукати роботу. Пристойну роботу, за яку добре платять. І почнеться в нього після цього нове життя. Такі то були солодкі мрії.

А тут цей чолов’яга за ним женеться. І хоч Льоня докладав неабияких сил, щоб від нього втекти, скільки у нього там було тих сил? Тим часом чоловік за ним рухався дуже впевнено і швидко, ось-ось наздожене.

Тому невдовзі Льоня просто впав, знесилений. І закрив обличчя руками. Костюм він встиг сховати під свою стареньку подерту куртку. Але готовий був його вже віддати, тільки б його не чіпали.

Чоловік і справді зупинився біля нього. Льоня навіть не наважувався підвести очі. Незнайомець почав його тормосити. Льоня ні звуку. Прокинувся непритомним. Тоді чолов’яга почав бити Льоню по щоках. Але й тут ніякої реакції.

Після цього незнайомець вийняв мобілку і почав кудись дзвонити: «Машину, але швидко, я тут, у парку, біля водонапірної башти». Машина приїхала просто таки блискавично.

Льоню завантажили в машину і почали питати: «Де він живе?». Це було найважчим питанням для Льоні. Бо живе він всюди й ніде. Тому він і далі вдало вдавав із себе нетямущого.

  • Тоді давай вези до мене. Там з’ясуємо, що й до чого!
  • Та вже краще в міліцію! – хотів попроситися Льоня. Бо подумав, що там, куди його везуть, нічого такого з’ясовувати не збираються. Його просто-напросто відлупцюють, от і все.

Льоня почав вириватися із машини. Але міцні руки вхопили його за зап’ястя. Тікати було просто безглуздо.

Дивно, але привезли Льоню зовсім не в той двір, із якого він поцупив костюма. Це був маленький, проте дуже симпатичний будинок.

  • Ну, розповідай, що з тобою сталося? – запитав чоловік, коли вони опинилися на цьому подвір’ї.

Льоня нарешті зрозумів, що його тут не будуть лупити. І на радощах розповів все, як є. І про те, що із квартири його виписала дружина. Правди ніде він добитися не зміг. І от бомжує. Здоров’я здає.

А недавно вкрав цього костюма. Думав, що  за його допомогою на роботу влаштуватися. І зрозумів, що цей його рятівник – ніхто інший, як господар костюма. Тому й тікав від нього, скільки було змоги. Але скільки там тих сил у такого бомжа, як він? От тому він тут.

Чоловік послухав, сказав, що його звати Степаном. Сказав, що здивувався щодо костюма. Що Льоня його не продати хотів, а роботу за його допомогою знайти. А ще про те, що він працює на продуктовій базі.

Роботи, мовляв, там багато. І продукти розвозити, і вантажити, і обліковувати. Льоня хотів запропонувати себе в якості шофера. Але Степан на цю пропозицію заперечливо захитав головою:

  • Спочатку будеш вантажником. А там подивимося. Тільки дивися, будеш пити, через паркан викину.

Льоня його чудово зрозумів. Такий здоровий дядько запросто міг його викинути через паркан.

  • Жити будеш у чергового. Там тепло. Вибачай, квартиру тобі дати не можемо! – сказав Степан.

Костюма, звичайно, довелося віддати. З тих пір минуло років шість. Тепер Степан і Леонід – партнери по бізнесу і просто великі друзі. У Льоні з’явилося вже багато таких костюмів, про які він мріяв.

І квартиру купив, і одружився вдруге.  А про своє минуле йому вже смішно згадувати. Невже це було із ним колись? Невже він не хотів знайти вихід із свого становища?

А одного разу він привів у «дєжурку» на ту базу якогось випадкового бомжа. Той попросив у нього закурити. Виглядав дуже занедбаним.

Коли той протверезів, побрився і привів себе до ладу, сталося непередбачуване. Льоня пізнав у ньому свого колишнього однокласника.

Запропонував роботу і такий-сякий дах над головою. Життя продовжується. Просто не треба боятися перемін.

Михайло ПОП, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net