Чому Наполеону вдалося дістатися Ужгорода тільки через двісті років

Кажуть, ніби вже у передсмертній агонії, він намагався вимовити якесь слово на букву У. Мабуть, це було слово – Ужгород, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Ціле своє життя Наполеон Бонапарт мав одну заповітну мрію: завоювати Унгвар і прилучити його до своєї імперії. Побувати йому тут вдалося тільки раз – на зорі туманної юності. Саме тут він уперше виголосив свій афоризм, який згодом широко розійшовся у народі: «Коли ти вперше у незнайомому місті, добре вивчи його: не виключено, що доведеться його брати».

Унгвар він вивчив назубок. Взяти його було би завиграшки. Місто нагадувало мурашник, на вершечку – замок, навколо кілька вулиць, от тільки мурашки якісь малорухомі. Натомість ужгородці майбутнього імператора якось не помітили. Їм було не до того. У місті вже було аж двадцять п’ять вулиць, серед яких так легко заплутатися! Ну двадцять чотири – ще сяк-так. Але ота двадцять п’ята! Ужгородці самі не могли збагнути, чому вона їх так дратує. Наполеона вона не дратувала. Містечко до болю нагадувало таку саму скелясту і лісисту Корсику. І ще Ужгород видався йому містом нескінченних пауз. Наприкінці XVIII ст. тут жили так, ніби ще триває XVII чи навіть XVI. Тут легко було брати тайм-аут хоч на ціле життя. «Усі бояться часу, а час боїться Унгвара, – подумалося йому. – Гм, гарно сказано. Треба запам’ятати і десь повторити уголос». Полководець на все життя запам’ятав місто, яке звитяжно здолало час і навіть наплювало на нього. Прокидаються тут пізно (якщо взагалі прокидаються), а лягають ще пізніше. Чим не місто мрії?!

Але навіть титани, виявляється, не розпоряджаються собою. Доля постійно кидала його у різні походи, які пролягали то значно південніше, то північніше Ужгорода. Але і у пісках Єгипту, і у снігах Росії він завжди згадував це місто: кинути би усе до бісової мами, навіть гамірний Париж, і оселитися би там, прикритися від цілого світу Карпатською підковою, і тільки слати звідси на всі боки накази по своїй імперії! Втікаючи з острова Ельба, він твердо вирішив: якщо все вигорить і вдасться знову підкорити Францію, то перший закордонний похід буде до Карпат. Але не склалося. Ужгород так і лишився назавжди містом мрії, коли в майбутнього імператора ще не було нічого, окрім мрії, але вона таки виявилася дорожчою за все інше.

Для нас же Наполеон завжди був чимсь незбагненним. Перший закарпатський академік Василь Довгович писав про нього з захватом:

Зброєю австрійців, хоробрістю англійців, прусаків

І росіян хоробрістю він перевищує і перемагає.

Руйнує держави і захоплює славні міста.

Звідси проганяє королів, там призначає з власної волі,

Народи залякує війною, а світ – славою

Переможе. Такий цей хлопець з Корсики.

Підтекст цього віршика – цілком на долоні: коли таке вдалося хлопцеві з Корсики, то й який-небудь хлоп з Карпат може виявитися аж ніяк не гіршим. Ця думка гріла душу багатьом краянам. А через півтора століття академікові вторив Юрій Рибчинський, що прогнозував:

Не самогон, скажу Вам без емоцій –

Шампанське гнали б в нашому селі,

Якби війну в дванадцятому році

Програли Вам прокляті москалі.

Проте Наполеону вдалося дістатися Ужгорода тільки через майже двісті років після загибелі на острові св. Єлени. Кажуть, ніби вже у передсмертній агонії він намагався вимовити якесь слово на букву У, проте челядь так і не зрозуміла. Ужгородці розуміють.

Він оселився тут у вигляді міні-скульптури на вулиці Коритнянській. Збулася мрія далеко не ідіота. Тепер він тут навічно – у своєму двокутному капелюхові і сірому похідному сюртуку. Спиною до матеріальних благ, лицем – до битого шляху. Таким він і був за життя. Обличчям, правда, більше нагадує кінематографічного Оскара, на якого Ужгород теж давно заслужив як місто, де знято добру півсотню фільмів. Руки імператора складено за спиною. Виявляється, у них величезна виделка. Наполеон нарешті планує наштрикнути на неї свою мрію. Бо що не кажіть, а мрії обов’язково збуваються. Всього-на-всього через два століття по твоїй смерті. Для вічності це зовсім не термін…

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net