На Закарпатті, яке сам Бог нагородив райською природою, на жаль, існує ряд проблем, пов’язаних із довкіллям. Крім того, на територію посягають ще й люди, яким байдуже її майбутнє, намагаючись то спорудити в заповідних місцях туристичні об’єкти, то поставити на ріках Смарагдової долини міні-ГЕС. Загалом загроз нашому краю багато. Тож природа часом не витримує такого тиску і нагадує про себе зсувами, паводками та вітровіями.
– Зараз у річках та озерах Закарпаття дуже багато пластику. У Інтернеті періодично з’являються фотографії забруднених водойм, встелених поліетиленовим килимом. Чи можна цю проблему якось вирішити?
– Звичайно можна, лише треба бажати цього, але в нас в області мало хто хоче цим займатися. Починаючи від сільських голів, які не виконують свої прямі обов’язки, покладені на них законодавством, закінчуючи обласною владою, якій треба більш активно включатися в роботу. У нас є затверджена ще у 2013 році єдина в Україні обласна стратегія управління відходами на 15 років, де покроково, з фінансуванням, було розраховано до копійки що і коли ми маємо зробити й скільки це буде коштувати. Обласна адміністрація бажала мати цю стратегію, її розробили за допомогою міжнародних експертів, затвердили і поклали в шухляду. За всі ці роки вже мали би знайти можливість побудувати хоч один полігон для твердих побутових відходів за сучасними стандартами, як того вимагають європейські директиви. Єдиний полігон зробили в Яношах. Але його не довершено. Немає грошей? Можна попросити з державного фонду регіонального розвитку. Проте довести його до ладу треба, бо він би міг обслуговувати не лише Берегівський, але й частково Мукачівський район. Сміття багато і в лісах. Та чому? Усе через те, що нікуди його подіти. Ми ж маємо не полігони та сміттєпереробку, лише сміттєзвалища. Лише в Ужгороді якісь там вимоги щодо облаштування полігону виконані, хоча ще радянських стандартів, але то не є полігон європейського зразка. Гадаю, що сміття – то проблема влади, яка не хоче шукати можливості для вирішення питання.
