В Ужгород приїхав цирк. «Швидкою» до нас доставили дресирувальника тигрів. Відомий лікар про найцікавіших пацієнтів
Юрій ФАТУЛА –кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургічних дисциплін факультету післядипломної освіти УжНУ, практикуючий хірург та цікава людина.
А ще – з-під його пера вийшли три книги про маловідомі сторінки минулого нашого краю. У прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» він розповів про найцікавіших пацієнтів у своїй медичній практиці.
-Пригадую, ще десь у 90-х роках в Ужгороді відбувався футбольний матч між закарпатською «Говерлою» та сімферопольською «Таврією». За годину до початку матчу в лікарню привезли 19-річного гравця «Таврії» в супроводі лікаря і начальника команди. У хлопця була типова клініка гострого апендициту, який потребував термінової операції. Після огляду я про це і повідомив. Начальник команди спитав, чи можливо відправити хлопця літаком назад у Сімферополь разом із командою після матчу (тоді ще Ужгородський аеропорт працював), щоб там його прооперували. Я відповів, що теоретично можливо, але транспортування і час негативно відобразяться на стані пацієнта, він буде терпіти необґрунтований біль, і це неправильно з медичної точки зору. Лікар команди мовчав, а начальник вагався. І як часто буває в лікарській практиці, правильні і людські слова, сказані пацієнтам і його родичам або близьким, позитивно вирішують нестандартні або конфліктні ситуації. Побачивши вагання начальника команди, я сказав їм: «Залиште хлопця у нас. Я віднесуся до нього, як до свого сина, прооперую і виходжу.» Так воно і сталося. Через тиждень за хлопцем приїхав батько з Рівненської області (футболіст був звідти родом) і здоровим і задоволеним забрав додому.
Пригадую й інший цікавий випадок. Також у 90-х роках в Ужгород приїхав на гастролі цирк. По «швидкій» до нас завезли помічника дресувальника тигрів також з гострим апендицитом. Я його прооперував, в даному випадку жодних вагань з їхнього боку не було. А уже ввечері після вистави провідати пацієнта прийшла ціла делегація цирку на чолі з маленьким тигренятком. Добре, що вони відразу зайшли у приймальне відділення, яке знаходиться на першому поверсі, і працівники лікарні побачили маленького тигра і, звісно, не пустили його далі. Тож імпровізована моновистава для пацієнтів та медиків відбулася на подвір’ї.
Це позитивні історії, які не вкорочують вік хірурга. На жаль, трапляються і важкі випадки. Не раз бувало, що хірургічна бригада, до якої залучалися і торакальний хірург і судинний хірург, стояла за операційним столом 4 – 6 годин, для того, щоб врятувати пацієнта, зупинити кровотечу, розуміючи, що шансів одужати у постраждалого майже немає. Але ми завжди боремося до останнього, використовуючи всі сили і засоби. Такі моменти переживаємо завжди важко.
