Якщо театр починається з вішалки, то, безумовно, місто, містечко, райцентр – з вокзалу чи станції.
Ні обласний, ні районні центри Закарпаття не можуть похвалитися візитівками у вигляді автовокзалів чи автостанцій, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Жахливий вигляд станцій, які не підготували до початку курортного сезону, відлякує туристів. Хоча вони могли би стати цікавою родзинкою краю і сприяти розвитку туристичного бізнесу на Закарпатті. Ми чекаємо туристів, а транспортні ворота при цьому господарі приводити до ладу не поспішають. Оскільки наразі автовокзали є приватними, за їх благоустрій повинні відповідати господарі. І якщо всередині ще більш-менш наведено лад, то прилегла територія волає по допомогу. Про те, скільки «лівих» рейсів здійснюється перевізниками, зараз ми говорити не будемо – це інша, окрема тема. Ми розповімо про те, що ж бачать наші гості, коли, виходячи з автобуса, вперше ступають на закарпатську землю.
Газета «Неділя Закарпатські новини» побувала на автовокзалах трьох найбільших міст області – Ужгорода, Мукачева та Хуста. Враження від них, на жаль, не найкращі.
Ужгород
Власне, автовокзалів у місті три. Центральний – Ужгород-1, про який і піде мова. Ужгород -2, або, як його називають, Перечинський. Також вокзал у Розівці, звідки здійснюються міжнародні рейси.
Хоча до країн Європи вирушають й чимало автобусів із центральної автостанції. Найбільше з них – до Угорщини, Словаччини та Чехії.
Журналістам на автовокзалі не раді, останнім часом було кілька гучних скандалів, коли операторам не дозволяли знімати, нібито через те, що там – приватна територія і режимний об’єкт. Однак по-перше, такого поняття, як режимний об’єкт, за словами медіа-юристів, не існує, по-друге, згідно зі статтею 25 Закону України «Про інформацію» під час виконання професійних обов’язків журналіст має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом.
Що ж стосується пасажирів, то перше, що вони бачать – радянську будівлю, всередині ще досить непогано облаштовану. Є в ній навіть зала очікування підвищеного комфорту. Але, щоб це помітити, у приміщення треба увійти. А довкола нього розбита дорога, калюжі, ями, багато різного сміття. Так. Часто закарпатці справді залишають за собою справжні сміттєві кучугури.
До того ж, там завжди дуже людно, багато жебраків і чимало негарних кіосків, що не вписуються у архітектуру, тому територія більше нагадує ринок.
Але ж на автовокзалі є прибиральники, які повинні слідкувати за порядком. Для порівняння: на залізничному ж вокзалі, що зовсім поруч, завжди чисто, охайно.
Мукачево
Мукачево – єдине з трьох міст, де автовокзал не знаходиться поруч із залізничним. А залізничний, до речі, дійсно акуратний і приведений до належного вигляду.
Однак щодо автостанції, то тут так само, як і в Ужгороді, будівля автовокзалу та територія біля нього запущені, потребують реконструкції і осучаснення. Всередині споруда нагадує мармуровий мавзолей і є незатишною. Однак там, як і в обласному центрі, є також ВІП-зала для очікування транспорту. І в ній справді гарно та комфортно. Міжнародна каса також приведена до ладу, чого не скажеш про звичайну. Нашим, мовляв, і так добре.
Сам перон також явно застарів. Територія зовсім не призначена для того, аби там зустрічати гостей з Європи. А міжнародних рейсів зараз у Мукачеві стає все більше і більше.
Велика площа виглядає доволі занедбано. Асфальт злізає, наче шкіра зі змії у сезон линьки. Особливо в період дощів там велетенські калюжі. На це часто нарікають користувачі у соцмережах, виставляючи фото вокзального паводку. Також там часто можна побачити сміття, багатьох прохачів милостині та нещасних безпритульних тварин, є дуже багато кіосків, які зовсім не прикрашають територію.
Хуст
Із вокзалами Хусту не поталанило найбільше в області. Там одні з найгірших на Закарпатті вокзалів. У приміщенні залізничного можна сміливо знімати фільми жахів, навіть декорації знімальній групі привозити не потрібно. І питання вже десятиліттями «застрягло у часі». Туристи жахаються від побаченого, а місцеві мешканці з гіркотою нарікають на владу, Укрзалізницю та безпорадно розводять руками.
Але мова йде про автовокзал. Він не кращий від залізничного. До речі, є в місті ще одна автостанція (Хуст-2), але повноцінно запустити її від 2015 року так і не вдалося. Тож центральні автобусні ворота міста залишаються фактично основними і єдиними.
А чого там вартий хоча б туалет! Хто хоч раз у ньому побував, не забуде його ніколи! Тому й не дивно, що пасажири краще йдуть справляти потребу не туди, а в магазин, що знаходиться неподалік.
Персонал розмовляє з клієнтами по телефону, наче автовідповідач. Зайвого слова не скажуть. Навіть доречного, не те що доброго. А сама будівля, незважаючи на те, що є найновішою на Закарпатті і відкрилася не за радянської доби, а вже в часи незалежності, руйнується.
Штукатурка на фасаді облуплена, зате на стінах є чимало листівок з оголошеннями, центральний вхід зі старими дверима, як на гастрономі, на піддашку над входом осипається стеля, мармурові сходи давно пора замінити, бо місцями плитка з них випала, вікна старі. Загалом враження від побаченого – не найкращі. Тротуарна плитка заросла травою, яку не прополюють, а асфальтове покриття на перонах таке, наче там гуляла повінь, ніби швидкоплинна Тиса зруйнувала дорожнє полотно. На території брудно, багато сміття, прохачів милостині. Що й скажеш, залишається Хусту з такими вокзалами лише поспівчувати…
Загалом, відвідавши три закарпатські автовокзали, сумно констатуємо, що вони далекі від ідеалу. Їхні господарі не надто переймаються красою і чистотою. А можна ж їх впорядкувати, утримувати в чистоті, засадити квітами, перетворити на такі куточки, які були б гордістю області і приваблювали клієнтів. Слід зробити хоча б елементарне – заасфальтувати територію, вирівняти перони, аби пасажири, заходячи в автобус, не топталися у воді.
Іван ДУХНОВИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net