Чи знаєте ви, де в Ужгороді була гільйотина

Старовинна, але надзвичайно гарна будівля здалека приваблює погляд. Усередині також цікаво і відчувається дух якоїсь величі. Вражає, що між картинами є навіть дві оригінальні роботи Тараса Шевченка, пише газета «Неділя Закарпатські новини»

Також там можна побачити твори як багатьох відомих митців світу, так і закарпатських авторів. Крім того, в музейних залах зібрано найбільшу в Україні колекцію робіт угорських живописців. Детальніше на цьому зупинимось іншим разом. А поки що працівниця музею, яка нас супроводжує, люб’язно розповідає про художників та їхні мистецькі витвори. А, між іншим, зауважує, що трапляється й таке, що картини іноді самі собою зі стін падуть на підлогу, інколи чути стукотіння у віконне скло, якісь кроки. І все це – серед білого дня. Спочатку жінці було моторошно працювати в таких умовах, але поступово, мовляв, звикла. На запитання, чи відомо  їй, що відбувається у приміщенні вночі – каже, що не знає, бо ніколи там не залишалась, та й не залишилася б через страх. Проте додає, що охоронці розповідали, що не раз чули дивні звуки, стогони та плач.

Навіть не віриться! Невже ми вийшли на слід привидів! Мчимо до охоронців питати, чи це  правда. Але вони тільки посміхаються, а один із них стверджує, що аби привабити туристів, ще й не таке нам можуть розповісти.

Утім музейна співробітниця підмітила одну цікаву деталь. Вона розповіла, що колись тут був не лише жупанат, але й тюремні камери та гільйотина, за допомогою якою страчували людей.

Тож може це їхні неупокоєні душі бешкетують у стінах колишнього урядового будинку? Принаймні, хочеться дізнатися, що ж було раніше на місці сучасного музею насправді.

Отже, як нам стало відомо, жупанат звели у 1809 році, а сама площа Жупанатська почала забудовуватися  у ХVІІІ столітті. За переказами колись там був оточений огорожею сад монахів.

Йосип Кобаль у виданні «Ужгород відомий і невідомий» описує історію жупанату.

«До кінця Першої світової війни у будинку розміщувалася адміністрація Ужгородського комітату. У 1840 році до лівого крила жупанату добудували приміщення комітатської в’язниці.  Для в’язнів звели окрему капличку, присвячену Святому Хресту. На жаль, її точне місце невідоме.  Можливо, це будівля вглибині внутрішнього подвір’я», – підкреслює історик.

Отже, в’язниця усе ж була, людей там таки катували. Значить музейна працівниця не помилялась? Невже і про привиди також правда?

Щоправда, даних про гільйотину нам так і не вдалося відшукати, але за угорського уряду смертна кара в нашому краї була дуже поширеною і публічних місць для страт в Ужгороді було декілька. Тож цілком можливо, що одне з них знаходилось саме біля камер, де утримували в’язнів.

zakarpatpost.net