27 років незалежності: прірва між народом і владою стає все більшою

[Total: 0    Average: 0/5]

Розумні українці спостерігають за всім з-за меж України, а сміливі – зсередини.

27 років тому Україна спробувала увійти до кола цивілізованих країн. Нагадувало то дитячу казку про рукавичку, в яку і так вже напхалося чимало звірів, а тут ще одна велика колега хоче залізти, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Нам справедливо закидали, що треба провести багато реформ і взагалі стати хорошими, чемними і красивими. Бути хорошими виявилося дуже обтяжливим. Тим більше що поважають аж ніяк не за красу чи чемність, а виключно за силу. Не люблять, але поважають. А повага цінніша за любов. З нею якось спокійніше і надійніше. Бо якщо тебе просто люблять, то зрештою обов’язково з’їдять. Єдине, що можна вибрати, це хто саме тебе з’їсть – чи Росія, чи Захід. А от коли тебе поважають, тоді з’являється шанс.

УРСР була багатою державою. Хай зовсім не самостійною, але багатою, з розвинутою наукою, промисловістю, сільським господарством, транспортом і культурою. Зараз ми набагато самостійніші і набагато бідніші. Із здобутків останніх десятиліть – передусім кінематограф. В усьому іншому – переважно мінуси. Раніше національне багатство було більш-менш рівномірно розмазане між усіма членами суспільства. Ясно, і тоді у когось було трохи більше, у когось – менше, але контрасти були не надто великі, до того ж їх ретельно приховували. Зараз контрасти сягнули астрономічних масштабів. Одні – мільярдери, інші емігрують світ за очі. Посередині між ними бовтаються мільйонери, які вважають себе середнім класом. Ну і є ще інтелігенція – як традиційний прошарок між усіма цими розумними і вродливими.

У перші десятиліття відбувалося нестримне розграбування усього накопиченого раніше. Вистачило тих запасів на якісь чверть століття. На сьогодні красти вже нічого не лишилося, звідси й виникли проблеми. Янукович спробував здійснювати перерозподіл уже поділених багатств. Ясно, що на свою користь. Це нікому не сподобалося, тому все завершилося революцією. Але проблема все одно лишилася. Усі знають тільки дві арифметичні дії (відняти і поділити), про інші дві (додати і примножити) якось забулося. Але ділити нічого, лишається тільки їсти поїдом одне одного, чим і займається наш політичний клас.

В ідеалі така схема розвитку за сприятливих умов (якщо Захід дозволить) має привести до цілком монархічної структури з максимальною централізацією капіталу і влади в одних руках. Типу як було за гетьмана Мазепи, який контролював тут практично усе, але ділився багатствами з церквою і освітою. Такий устрій називається освіченим абсолютизмом. В освіті, щоправда, тривають нескінченні реформи, які загрожують нічого від неї не лишити. Але до абсолютизму Україна еволюціонує семимильними кроками.

Жити з кожним роком тривожніше і цікавіше. Рівень життя десь на рівні плінтуса. Розумні українці спостерігають за цим з-за меж України, а сміливі – зсередини. Сміливість – це коли про твій страх відомо тільки тобі самому. Бо коли страху взагалі немає, це просто дурість. Але життя продовжується. Багато хто продовжує плекати українську мрію – щоб у нас все було і нам за це нічого не було.

Прірва недовіри між народом і владою все більше розширюється. Перестрибнути її вже практично неможливо. Інтелігенція якось намагається підтримувати діалог і з владою (бо в неї гроші), і з народом (бо в нього правда), але виходить все гірше і гірше. Хтось у цьому далеко не любовному трикутнику зайвий – мабуть, інтелігенція.

Насамкінець жанр вимагає чогось оптимістичного. Україна посіла певне місце у світовій спільноті. До неї звикли, з її існуванням змирилися. Нас все ще занадто багато, щоб на нас просто закрити очі. Масштаби – головне, що нас рятує. Такі масштаби передбачають внутрішнє різноманіття. Усюди погано, але усюди – по-різному. Це дозволяє по-різному пристосовуватися до обставин, випробовувати різні шляхи розвитку. Отже, доживемо і до 28-ї річниці. Може, вона буде святковішою.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.