Кожна проблема має шанс бути вирішеною тільки після того, як її озвучили. І ще: перш ніж рухатися вперед, треба визначити, де стоїш, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Те саме сприймається як загроза і у східній частині України, з єдиною тільки різницею – мораль там у переважній більшості совкова, радянська, комуністично-стадна, інфантильна… Ця пошесть, ця епідемія у великій мірі поширилася і у нас, але спостерігається вона більше у побуті, ніж у інших сферах діяльності. Про причини сьогодні говорити не будемо, але маємо на увазі, що ментальне коріння нації більшої частини Батьківщини порубане, виморене, переплетене та постріляне окупаційними режимами російсько-імперсько-радянської імперії чи сусідніх нам Угорщини та Польщі.
На прикладі ЛГБТ я проілюстрував, наскільки і які ми маємо комплекси при зустрічах з чужими культурами. Сприйняття поняття «чужий-свій» лежить у площині психіки та підсвідомого індивіда. Завдання інтелігенції у тому, щоб позначити, означити, назвати, помітити своє і чуже. Зробити маркування.
Тут ми дійшли до справді важливої проблеми. Виявляється, що існує стіна, яка твердо відділяє творчі групи інтелігенції від широких кіл громадськості. Це дійсно так. Мало того – існують стіни, які відділяють творчі групи одну від одної. Хто побудував ті стіни? Кому вони вигідні? Як їх зруйнувати? Ось питання, на які має дати відповідь творча еліта України, що мешкає в Ужгороді, Мукачеві чи Хусті.
За приклад можна взяти тисячі подій, що відбувалися в області протягом кількох років. Презентації, концерти закарпатських співаків, усілякі майстер-класи, вистави рідних театрів тощо. Хто їх відвідує? Для кого вони робляться? Кому адресовані? Чому люди не приходять? Чому їх так важко витягнути з хати? Чи рівень організації цих заходів бажає бути кращим? Чи причина у тому, що люди змінилися, а формат наших акцій залишився старим? Адже мистецтво, на відміну від політиків, не дурить людей. У чому причина цієї глобальної байдужості наших земляків до всього живого?
Може, ми всі стали пасивними споживачами, членами диванних сотень, створіннями, підготовленими до зомбування, до поглинання готових істин із телевізора? Може, ми відвикли думати і приймати самостійні рішення? А може ми стали теоретиками, елітою у своїх власних очах, такими собі нарцисами, які милуються красою власних-чужих переконань? Може ми настільки виснажуємося на роботі, що сил нема кудись іти і когось слухати? Чи держава спеціально створює нам такі умови життя, щоб ми перетворювалися на тупе бидло, готове голосувати за того, за кого скажуть і терпіти всіх, хто сяде на наші голови?
Сподіваюся, хтось озветься і викладе тут свою точку зору. Тут можна буде поговорити і про «громадянську розбалансованість та розкладеність міста», і про «смерть «Просвіти», і про багато чого іншого…
Чи ми знову констатуємо, що культура не розвивається, бо зовнішні загрози перешкоджають її поступу? І опустимо руки…
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net