Моторошні прикмети на закарпатських весіллях
Що буде, коли з молодої впаде фата, молодий одягне обручку на рукавичку, а свічки в церкві погаснуть
Як давні прикмети можуть зіпсувати життя молодій сім’ї
Весілля – особлива подія у житті закарпатців. До нього готуються довго і відповідально. Аби зробити його особливо людним, часто їдуть на заробітки або навіть позичають гроші, лише б люди мали про що потім поговорити, згадуючи, як гуляли, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Однак сьогодні рахувати видатки не будемо, про них поговоримо іншим разом. А зараз газета «Неділя Закарпатські новини» досліджуватиме звичаї, забобони та курйози, пов’язані з цим відповідальним днем у житті наших земляків.
Від одруження до розлучення – один крок
Незважаючи на те, що на весілля закарпатці витрачають дуже багато грошей, на рівень щастя подружжя те, якою вартісною та розкішною була церемонія, не впливає. Тим більше що в нашому краї, незважаючи на те, що він вважається дуже побожним, а розлучення розцінюється як гріх, багато родин розпадається. Зокрема, торік, за інформацією головного управління статистики було зареєстровано 7388 шлюбів і 2816 розлучень.
Отже, не така в нас ситуація і райдужна, як це часто розповідають у ЗМІ. До того ж узаконює стосунки все менше і менше молоді… навіть незважаючи на те, що вийти заміж, одягнути весільну сукню є нав’язливою ідеєю більшості наших дівчат. Адже до цього матері готують доньок із дитинства, розповідаючи про культ правильної родини, чоловіка-годувальника та двох дітей. Бажано хлопчика та дівчинку. Цікаво, що одружуватись у нас хочуть 87 відсотків дівчат і лише 52 відсотки хлопців. Інші – поки що або не вирішили, або прагнуть жити у громадянському шлюбі або взагалі не хочуть створювати родину.
І ще… чомусь на розлучення у нас найчастіше подають також саме жінки. У 28 відсотках випадків вони вказують у позовних заявах причину несумісності характерів, у 26 відсотках – зраду, у 18 – відсутність нормальних побутових умов, у 12 – відсутність дітей. Ще 7 відсотків нарікають на скоєння над ними насильства.
Що ж насправді спонукає розірвати стосунки – з’ясовувати не будемо, однак, скоріш за все, про справжню любов нашим землякам відомо небагато, якщо вона так швидко закінчується, адже більшість розлучень припадає на 3-5 років спільного життя.
Традиції передусім
Саме ж весілля у закарпатців – це цілий список обов’язкових речей, яких необхідно дотримуватись, бо так робили бабусі, мами, старші сестри та подруги… Так було колись, значить, на думку багатьох, ламати звичаї не можна і зараз.
На жаль, незважаючи на те, що час невпинно біжить вперед і замість трембіт у горах давно з’явилися мобільні телефони, наші земляки дуже неохоче вносять корективи у побут, навіть у деяких селах весілля досі роблять під шатром.
День для одруження також ретельно вибирають. Не йдуть під вінець у неділю, бо священики, кажуть, не хочуть вінчати. Також не обирають п’ятницю, бо тоді розп’яли Христа. Під час посту також не беруть шлюб, бо нібито життя не буде. Добре, хоч у містах від такого марновірства вже почали відмовлятись.
Отже, програма закарпатських весіль досить стандартна: молодий їде (або в деяких селах досі йде пішки) за молодою, далі вони вирушають на вінчання до церкви, на розпис, на фотосесію на природу, а кумів – погостити в кафе і прямують до залу, де збираються гості і проходить саме гуляння.
Ті, хто працює у весільній сфері, знають сценарій напам’ять. Може різнитися лише сама розважальна частина старости, а традиції – незмінні вже багато поколінь – це зустрічання наречених батьками хлібом-сіллю, благословення іконами, танець молодої, шаровий, або кручений, як його по-різному називають на Закарпатті, а вранці – знімання фати під пісню пожежників – «Горіла сосна, палала».
І ще у ряді населених пунктів молода після півночі має переодягнутися з весільного в звичайний одяг, а в усіх – під ранок неодмінно кинути букет. Хто його зловить – той наступним одружиться.
Забобони
Як би там не було, а традиції хоч і не завжди правильні, але принаймні цікаві. Куди гірше звичайнісінькі забобони. А їх закарпатці дотримуються більше, ніж 10 заповідей Божих, таким чином затьмарюючи поганими прикметами світлий і радісний день.
Найбільш марновірними, звичайно ж, є дівчата. У весільний одяг вони встромляють усякі шпильки, молодому в кишеню насипають маку, труси надягають навиворіт, а до власної зачіски не дають торкнутися навіть найближчій подрузі, аби не наворожили.
Отже, закарпатські молодиці дуже бояться, якщо їхні майбутні чоловіки ще перед весіллям побачать їх у весільній сукні. Скажімо, під час примірки. Вважається, що це – до розлучення.
Таке ж тлумачення має, якщо наречена у день весілля одягає капелюшок замість віночка й фати, сандалі замість туфель або коли наречений одягає їй перстень не на голий палець, а на рукавичку.
Недобрим знаком вважається, якщо весільна процесія зустріне похорон, бо одне із подружжя нібито скоро овдовіє.
Просто катастрофа, якщо молодиця побачить у РАЦСі або перед церквою іншу наречену. Вірять, що їй невдовзі чоловік зраджуватиме. Тому дівчата як лише можуть, ховаються одна від одної.
Весело також спостерігати, як під час реєстрації шлюбу між молодим подружжям проходить своєрідний поєдинок – хто першим наступить на простелений батьками під ноги рушник. Закарпатці вірять, чия нога першою на ньому опиниться, той і буде головою родини. Так само, коли молодята ділять весільний калач. Хто з них відірве собі більший шматок, той і «носитиме шапку» в хаті.
Ще молода не повинна фотографуватися без чоловіка, бо, мовляв, він її покине. Або якщо в день весілля у неї місячні, кажуть, що дітей не матиме.
Щодо першого спільного танцю наречених, то в нас навіть приказка існує, що як його пара станцює, так і житиме. Тому до нього закарпатці так ретельно готуються, що навіть перетворюють його на ціле шоу. Цей танець, за традиціями, молодята повинні виконувати тільки двоє, щоб сімейний союз був непорушним. Дехто долучає ще й батьків, аби в молодої родини була підтримка з їхнього боку.
Багато забобонів пов’язано і з весільним тортом. Різати його має молода жінка, а тримати її за руку при цьому – чоловік. Чому не можна навпаки – ніхто пояснити не може, але зраджувати традиції не радять.
Цікава історія трапилася у однієї нашої постійної читачки. Вона розповіла, що на весіллі забули про торт. Згадали про нього, коли гості розійшлися. Тож вирішили вдома поставити його в холодильник і на наступний день з’їсти разом з кумами. Але поки всі спали, до хати зайшов собака, відкрив холодильник, поласував тортом і знову вийшов на подвір’я. Із цього всі посміялися, але коли розповіли друзям, вони почали залякувати родину, стверджуючи, що в хаті будуть постійні сварки, бо собака завжди гавкає, тож якщо він з’їв головний атрибут весільного столу – це неодмінно поганий знак. У це, звісно, ніхто не повірив, а про випадок досі згадують із гумором.
Дуже багато у наших земляків забобонів, пов’язаних із церквою. Досі багато хто вірить, що коли під час вінчання погасла свічка, впала в когось із подружжя обручка або, не дай Бог, фата з нареченої – це призведе до її смерті в недалекому майбутньому. Цікаво, чому місце, куди приходять, аби поговорити з Богом, у наших краян перетворюється на щось магічне і первісне.
Головне – аби весело
Але весілля – це не лише марновірні перестороги, але й маса курйозів, про які особливо багато можуть пригадати ті, хто обслуговує шлюбні церемонії.
— Цікавих випадків безліч. Кілька з них розповім. Якось нас запросили у Братиславу вести весілля. Там були гості з Києва та й з усієї України. Ми їхали туди довго. То був наш перший виклик до Європи. Було дуже цікаво, персонал нас не розумів. Я просив дуже довго скотч, а мені давали алкоголь. Але було справді весело, – каже газеті «Неділя Закарпатські новини» ведучий святкових заходів Ярослав Мячин. – Або колись у Великому Березному били всіх весільних старост, тож усі хлопці боялися туди їхати працювати. У них чомусь була така традиція – прийти на весілля і побити тамаду. На щастя, у нас такого не ставалося. Але бували дуже курйозні ситуації, коли гості були трішки неадекватними і реагували на все досить дико. Кожна подія по-своєму смішна і цікава. Та, слава Богу, за десять років роботи у нас із напарником усе було легко і спокійно».
— Одного разу я потрапив на одне весілля, яке проводив молодий ведучий. Виходило у нього не дуже вдало. І замовники були не дуже задоволеними. Тож десь об 11 вечора, коли і молодий уже трошки випив, і гості були вже веселими, взяли того хлопця за руки й за ноги, відкрили двері ресторану, наречений розбігся і копнув того ведучого так, що він вилетів на вулицю. То був сумний прикол. Але його я, мабуть, ніколи не забуду. При цьому молодий мені каже: «Фотографуй!» Я ж відповів, що навряд чи це потрібно робити і в той момент подумав, що дуже добре, що він не бачить фотографії одразу на весіллі, бо, можливо, й я б так вилетів… Цей епізод я завжди пригадую і намагаюся виконувати роботу якомога краще. Але скажу інше. Мені дуже приємно, що всі, кого я фотографував на весіллі, живуть разом, не розлучаються, ті родини міцні і щасливі. Багатьох я часто бачу, ми спілкуємося. Це, звісно, тішить, – розповідає фотограф Владислав Тимошко.
– Якось на весіллі украли молоду. Я викликав свідків, щоб пішли її шукати. Це ж традиційний звичай. Але так вийшло, що її швидко перехопили і за п’ять хвилин вона була вже в залі. А тим часом зник молодий. Весілля тривало, а його все не було й не було. Всі заметушилися, де ж наречений. Минуло години дві… А молодий собі сидів у кафе неподалік, буквально за 100 метрів від ресторану, пив каву з друзями і чекав, поки знайдуть молоду. Він не бачив, що її повернули. А телефон залишив на столі. Тож додзвонитися до нього ніхто не міг. Молода шукала-шукала його, але не знайшла. Було смішно, а головне – вони порозумілися між собою, коли він повернувся, – наголосив музикант Гобі Крафчик.
— Зараз весільна подорож є невід’ємною частиною багатьох весіль. Вона була в тренді ще навіть до того часу, як набули популярності виїзні церемонії. Так одного разу молодята з кумами поїхали в подорож у Шаян. Там є дуже гарне озеро, на ньому можна покататися на човнах. Молодята сіли в один із них і попливли. Я з камерою та кумами – на іншому. Молодий уже трохи випав і хотів подурачитись, почав розгойдувати човен. Наречена перелякалася і почала кричати, але це лише додало йому азарту. Хитає він хитає і раз лише – бульк. Човен похитнувся сильніше – і молода випала з нього у воду. Дівчина ще й плавати не вміла. Її кинулися рятувати якісь туристи з Києва. А молодий стояв з відкритим ротом і не знав, що робити. Витягли наречену на берег всю мокру, з зіпсованою зачіскою, розмитим макіяжем. Її сушили-сушили, чесали, приводили до нормального вигляду, але все одно вечір було зіпсовано. Пара сильно посварилася, а до гостей запізнилася на три години, – каже оператор Лариса Ковач.
Добре, звичайно, коли в день одруження є з чого посміятися. Куди гірше, коли спільне життя пара починає з острахом, боячись злих очей, впливу темних сил, небажаних гостей…
Звичайно, весільні ритуали існують не лише в нас. І в забобони вірять не тільки закарпатці. Але ж зараз не первісний лад, а ХХІ століття, тож, вносячи європейські корективи у саму церемонію, час нарешті відмовитись і від моторошних прикмет. Тим більше (як одноголосно запевняють як священики, так і науковці й навіть місцеві босоркані) що збуватися вони можуть лише в тих, хто в подібне вірить.
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
