У нас корупції набагато менше, але вона є також. Хабарників виявляють і саджають до в’язниці. Відомий естонський блогер про Закарпаття. ФОТО

[Total: 0    Average: 0/5]

Як естонець подорожував Закарпаттям 

Арно Павел: «У нас корупції набагато  менше, але вона є також. Хабарників виявляють і саджають до в’язниці»

Цими днями на Закарпатті побував відомий мандрівник і блогер з Естонії Арно Павел. В Україні естонець уперше був під час служби в армії, вдруге – у 2016 році, а зараз – утретє. 71-річний відчайдух і екстремал мандрує країнами колишнього Радянського Союзу уже 5 років. Каже, відколи вийшов на пенсію, стало сумно сидіти на одному місці, захотілося нових вражень та пригод. Для подорожей нашим бездоріжжям придбав собі УАЗика, який уже став навіть брендовим. На Закарпатті Арно був вперше. Він  навмисне вибрав маршрут не в туристичні міста (Ужгород, Мукачево, Берегово), а в більш гірські райони, оскільки найбільше його цікавили Карпати. Із журналістом газети «Неділя Закарпатські новини» Арно Павел зустрівся в Хусті, куди приїхав із Міжгірщини разом із  Марією Бойко зі Львова, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

На Закарпатті і літали, і плавали, і сідлали двоколісних «коней»

Наше знайомство почалося з телефонного дзвінка Марії. Дівчина, яка працює в туристичній компанії у Львові, розповіла, що зараз вона на Закарпатті… і не одна, а з дуже цікавим гостем.

«Із Арно ми познайомилися два роки тому, коли він долав дуже цікавий маршрут – 27 тисяч кілометрів Далеким Сходом. Тоді він заїхав на територію України, оглянув східні області, на дві доби зупинився в Києві, відвідав Чорнобиль. Саме там він почув, що є таке місто Львів, у якому варто побувати. Тож замість того, щоб повернутися в Естонію, він завітав до Львова. Оскільки я працюю у туристичній фірмі, нам зателефонували з готелю, у якому він зупинився, і я не змогла для нього знайти гіда. Тому довелося супроводжувати його самій. Так і почалася наша дружба. Загалом за результатами подорожей Арно пише книжки. Перша – «На УАЗику Росією» вже вийшла друком, а зараз він саме працює над другою – «На УАЗику Україною», – зізналася вона.

Отже, домовляємося про зустріч у центральній частині Хуста. Арно та Марію видно здалеку. Вони одягнені у сині футболки з написами «Arno&Uazik».  А неподалік припарковано і сам легендарний автомобіль із наліпками та прапорами України й Естонії.

Ця машина, виявляється, намотала більше 50 тисяч кілометрів, а господар її вважає справжнім чотириколісним другом. Разом із двома мандрівниками був і чотирилапий супутник. Тільки він виявився не їхнім, а родини  Наталії і Віктора Прибуш із Хуста, яка взялася показувати мандрівникам місцеві визначні місця. А Чарлі, наче тінь, усюди мчав за цією компанією. Навіть коли ми влаштували фотосесію біля знаку «Я люблю Хуст», хвостатий одразу примостився між людьми і вдоволено позував.

А тим часом Арно почав ділитися першими враженнями про Закарпаття.

«Ми вирішили подивитися не  тільки глянцеві туристичні об’єкти – фортеці і замки, але й життя глибинки. Тож ми відвідали Синевир, Верховину, Пилипець, Хуст, Велятино, побували на Боржавських полонинах, політали на параплані, сплавлялися гірськими ріками, каталися на велосипедах, – запевнив він. – Закінчити подорож Україною загалом плануємо на Черкащині, на землі Шевченка».

На Закарпатті найбільше  сподобалися люди  та гори

Щоб подорожувати, адже Арно пенсіонер, він працює, має свій бізнес. За його словами, в Естонії середня пенсія складає 500-600 євро, зарплати – від 1 тисячі євро. Тож, зважаючи на те, що ціни у нас за естонськими мірками набагато нижчі, в Україні чоловік може собі дозволити купити все.  Мандрувати він почав у 2014 році, але готувався до здійснення мрії ще раніше.

«Подорожувати почав із Владивостока, оскільки там народився мій батько. Колись російський цар роздавав там естонцям землі. Тож у 1902 році туди поїхав мій дідусь, – наголосив естонець. –  А перед початком поїздки я завчасно за допомогою Інтернету вивчив кожне село, що було поблизу, скільки там населення, що є цікавого, де можна зупинитися. На сьогодні, крім України, мені вдалося побувати вже у багатьох куточках Росії, Калмикії, Дагестану, у Чечні, Північній Осетії, Литві, Латвії та в Білорусі.

Уперше в Україні, за словами Арно, він побував у 1967 році. Тоді він служив в армії. Ешелон із солдатами зупинили в Харкові. Усіх військових вивантажили з потягу і відвели голосувати. Пригадуючи цей епізод, чоловік посміхається, бо навіть не знає, хто виграв ті вибори.

Від Закарпаття Арно Павел у захваті. Найбільше йому подобаються люди та гори.

«В Естонії таких гір немає, є лише пагорби. Вони нижчі за ту, на якій знаходиться в телевежа, яку видно з Хуста (мова йде про гору Товсту в Рокосові). 317 метрів найвища вершина в усій Прибалтиці. Тут же кожне узгір’я є вищим, – захоплено ділиться враженнями гість.

Також, як запевнив Арно, населення нашого краю дуже добродушне, щире, завжди готове безкорисно прийти на допомогу, поділитися всім. І це його неабияк потішило.

Чотириколісний  помічник

Всюдихід УАЗик за роки поїздок став уже своєрідним брендом мандрівника та блогера.

«Коли в нас розвалився колгосп, я викупив цей автомобіль, – меланхолійно пригадав Арно історію появи в нього залізного друга. – Мені сподобався його зовнішній вигляд із першого погляду. Тому взяв участь в аукціоні і придбав його. Через Росію, з якої я й розпочинав свої мандрівки, на мою думку, було найкраще їхати на російському автомобілі. Тільки так можна відчути своїми сідницями усі принади тамтешніх доріг. Мого залізного коня хвалили всі – і росіяни, і українці. Для них це – рідна машина. Для мене також. Тим більше враховуючи, що разом ми подолали більше 50 тисяч кілометрів».

УАЗиком естонець подорожує вже вчетверте. Він у нього, наче підводний човен капітана Немо, оснащений усілякими пультами, кнопочками, наліпками. Всередині – повний комплект приладдя для ремонту, якщо несподівано виникне непередбачувана ситуація, а зовні – у наліпках. Невід’ємним атрибутом є навігатор, адже без нього в багатьох населених пунктах дорогу просто неможливо знайти.

Також позашляховик прикрашено двома прапорами – України та Естонії. Слід зазначити, що Арно – справжній патріот своєї держави. Новим знайомим на згадку про себе він завжди дарує крихітні естонські прапорці. І отримати від нього такий презент надзвичайно приємно.

Між Естонією та Україною  багато відмінностей

Найцікавішим під час розмови з Арно було дізнатися, чим відрізняється життя в його країні від нашого.

«В Україні все дешевше. Набагато. Але в нас люди отримують вищі зарплати та пенсії. Наприклад, днями купив деталь на машину і заплатив за неї просто смішні гроші – 13 гривень. У нас таких цін немає, – наголосив він. – Або, скажімо, за 300 гривень у вас можна заночувати в готелі. У нас за такі кошти ніде не зупинитися».

Щодо моди та стилю одягу, суттєвих відмінностей між нами та прибалтійцями естонець не побачив, запевнив, що майже у всіх країнах колишнього Союзу люди одягаються схоже.

«Головна відмінність, скоріше, в тому, що  в нас майже вся молодь ходить з навушниками у вухах. Тут дротики у вухах людей бачив рідше, хоча також зустрічалося й таке, – підкреслив Арно.

Також в Україні його приємно вразила велика кількість старовинної унікальної архітектури, дуже сподобався Луцьк. Та все ж, він порадив би нашим землякам більше звернути увагу на стан доріг, хоча розуміє, що для цього потрібні серйозні кошти, а ще – встановлювати більше інформаційних вказівників, адже їх дуже мало, бо якщо не працює навігатор, знайти правильний напрямок неймовірно важко.

Про Естонію Арно Павел зауважив, що країні поталанило з сусідом, тобто те, що держава межує з Фінляндією, допомогло їй швидко «стати на ноги». Навіть мови цих двох країн дещо схожі, до того ж всього за 2 години можна бути у Гельсінкі.

«Багато наших пішли працювати на будівництво до Фінляндії, – підкреслив він. – А от українці приїжджають заробляти до нас. Ми легше і швидше позбулися того, що залишив по собі Радянський Союз. До нас їхали фінські підприємці, почав розвиватися бізнес, ми вчилися від них, як займатися підприємництвом. Я також так почав. Моєму бізнесу вже 30 років. Хоча країна наша набагато менша за Україну. Нас лише 1,5 мільйона. Але немає бюрократії. У вас розпочати власну справу набагато довше і важче. Мені розповідали про головні українські проблеми – війну,  корупцію і Євросоюз, точніше бажання бути його часткою.  У нас корупції набагато менше, але вона є також. Хабарників виявляють і саджають до в’язниці. Дороги у нас також набагато кращі. Крім того, у вас багато земель пустують, а ми намагаємося всі засадити, використати».

Щодо іншого актуального зараз для багатьох наших земляків питання – медицини, Арно зазначив, що в Естонії лікарські послуги платні, медицина страхова, кожен має сімейного лікаря.

«Медицина дорога. Тому багато хто одразу звертається до «Швидкої», а це – перевантажує ланку невідкладної допомоги. Загалом з цього приводу виникає чимало конфліктів. Багато молодих лікарів виїхали до Фінляндії одразу після закінчення університету», – розповів він.

Вдалося дізнатися від гостя й багато інших нюансів про життя на його Батьківщині. Наприклад, що середня естонська зарплата складає 1200 євро, за менше ніж за тисячу працювати ніхто не хоче. До речі, у школі в Естонії діти навчаються 11 років, 5 займає вища освіта, фактично так само, як і у нас.

Загалом поїздкою Арно дуже задоволений. Він радіє, що вдалося побачити багато цікавого, познайомитися з багатьма новими людьми, вивчити життя українців глибше, відчути його зсередини. Він планує побувати ще в багатьох містах, а додому повернеться аж у середині вересня.

Отже, позаду у мандрівника вже Волинь та частково Закарпаття, а попереду – Поділля, Південна та Центральна Україна, Донбас, а також Північ та Схід України.

Цікаво, що в арсеналі Арно завжди з собою невеличкий фотоапарат. Тому він всюди робить по кілька фото на пам’ять. Усі враження щодня записує і виставляє у своєму блозі. У закарпатському Хусті в об’єктив потрапляє фонтан, знак «Я люблю Хуст» та Замкова гора. Крім чудової природи та неймовірних панорамних краєвидів серед його знімків можна побачити і те, що найбільше турбує закарпатців – автомобілі, завантажені деревиною. Але не будемо про погане. Тим більше що хочеться, аби в гостя про наш край залишилися гарні позитивні враження. Тому бажаємо Арно Павелу щасливої дороги і сподіваємося, що він іще не раз повернеться на Закарпаття, а ми з ним ще не раз зустрінемося та поговоримо про його мандрівки.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.