Чому закарпатки хочуть не макіяж, а татуаж

Закарпатки просять намалювати родимки на обличчі, надати кольору соскам, об’єму губам та зробити 6D брови, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

«Не хочу макіяж, хочу татуаж!» – каже  все більше дівчат, навіть не замислюючись над тим, що це  таке. Перманентний макіяж – це зручно, бо не потрібно щодня фарбувати очі, губи, брови, але якщо він зроблений невдало, то позбутись фарби, введеної під шкіру, непросто. До того ж процедура болісна, дуже  неприємна  і після неї можуть виникнути набряки.

Тож що таке татуаж, скільки він тримається, чим відрізняється від тату, для чого закарпаткам взагалі штучна краса? Про це та інше під час наших «Недільних бесід»  у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» розповіла майстер перманентного макіяжу – татуажу Наталія ШАФРАН.

– Наталю, розкажіть, будь ласка, що таке татуаж і чим власне він відрізняється від татуювання?

– Це абсолютно різні речі. Татуаж, мікропігментування, перманентний макіяж – це колорування ділянок шкіри обличчя методом введення за допомогою голки спеціального антиалергічного, стабільного пігмента в верхній шар дерми, а тату – це мистецтво відтворення на шкірі графічних та мальовничих зображень у різних стилях на глибині 2, 5-3, 5 мм. Татуювання буде триматися на тілі все життя, а перманентний макіяж в середньому від 1 до 3 років.

– Наталю, розкажіть, будь ласка, що таке татуаж і чим власне він відрізняється від татуювання?

– Це абсолютно різні речі. Татуаж, мікропігментування, перманентний макіяж – це колорування ділянок шкіри обличчя методом введення за допомогою голки спеціального антиалергічного, стабільного пігмента в верхній шар дерми, а тату – це мистецтво відтворення на шкірі графічних та мальовничих зображень у різних стилях на глибині 2, 5-3, 5 мм. Татуювання буде триматися на тілі все життя, а перманентний макіяж в середньому від 1 до 3 років.

– Що привело вас у цю професію?

Скоріш за все, мій характер, підхід до роботи в цілому. Мені завжди подобалось коли жінки та дівчата виглядають доглянутими,охайними та вишуканими,звісно ж, на таких жінок завжди хочеться рівнятись. Адже я переконана,що не гарних жінок не існує, просто треба вміти правильно підкреслити або трохи приховати наші плюси та мінуси.За характером я дуже вимоглива до себе та до інших, тобто, коли щось роблю, це має бути ідеально. Звісно ж і працювати в сфері краси – це була моя мрія,щоправда я не одразу знала і розуміла де саме себе реалізувати,адже те чим я маю займатись,має не просто мені подобатись,я повинна вміти бездоганно виконувати свою роботу і бути в неї закоханою,тільки тоді я зможу стати справжнім професіоналом своєї справи.Тож коли особисто  мені потрібно було зробити чергову процедуру,от тоді я і загорілась саме цим,і рішення підказало серце.На той час, 4 роки тому, в Ужгороді було не так багато майстрів.Плюс я добре знала, як відбувається сам процес: індивідуальний підхід до клієнта, малювання, тобто, підкреслення краси жінки,та сам процес роботи від якого буде залежати подальший результат і настрій моїх клієнтів. Сьогодні задача перманентного макіяжу не «набити» брови чи губи у стилі «а-ля 90-ті», а саме підкреслення природної вроди, або навпаки – усунення певних недоліків.

– А у  дитинстві ким ви мріяли бути?

Колись я мріяла,що буду дуже відомою художницею.Я творча людина і мені завжди подобалось малювати,тим більше мій старший рідний брат якраз навчався в художньому училищі ім.Ерделі, дуже гарно малював і не тільки, тоді мені хотілось бути такою ж обдарованою як і він. Зараз у роботі ці знання є дуже потрібними. І про вибір не жалкую зовсім, адже я щаслива, що займаюся улюбленою справою і дуже люблю й поважаю всіх своїх клієнтів, серед яких вже багато постійних.

– А якого переважно віку – ваші клієнти? 

– Дуже різного. Я завжди думала, що зовнішністю більше переймаються дівчата, але коли навчалася в Києві, зрозуміла, що приблизно 70 відсотків клієнток – старші жінки. В Ужгороді це співвідношення 50 на 50. До мене приходять жінки, які вже давно на пенсії, але доглядають за собою. І це дуже тішить, адже у старшому віці наші землячки також дуже гарні і мають право мати красиві губи й брови. Моїй найстаршій клієнтці близько 70 років. Наймолодшою ж була 17-річна дівчинка. Вона виглядала старшою за свій вік. Але коли я заповнювала клієнтську угоду, з’ясувалося, що їй ще не виповнилося 18 років. Я їй відмовила, сказала, що не маю права проводити процедуру до її 18-річчя. Але вона принесла згоду мами, яка сама ж їй і порадила зробити перманентний макіяж. Тож процедуру ми усе ж провели. Дівчина залишилася дуже задоволеною і потім до мене привела ще багато подруг, але вже повнолітніх.

– Що найбільш незвичне просять зробити зі своєю зовнішністю закарпатки? 

– Інколи просять намалювати родимки на обличчі. Їх називають мушлями. Але більш незвичним я б назвала, коли жінки інколи просять намалювати, м’яко кажучи, неправильну форму брів. Адже не кожна жінка, будучи заклопотаною щоденними справами та обов’язками, задумується над тим, наскільки ідеальні та правильної форми у неї брови. Бувало і таке, що промальовуючи екскіз правильної та гарної форми брів для декотрих жінок це здавалось незвичним або щось не так і не те, адже психологічно людина звикає до себе такої, якою бачила своє відображення в дзеркалі протягом багатьох років, якою себе сприймає. І тут потрібно враховувати дуже важливий фактор у нашій професії – індивідуальний підхід до кожного клієнта, а не просто «штампувати брови під трафарет». Таких клієнтів було чимало, але всі залишались задоволеними і вдячними. Оскільки брови – це основа на нашому обличчі, від них залежить його вираз і міміка в цілому.

Бувало, що дівчата просили мене зробити брови на все життя, а це уже тату, але одне вони не врахували, що з кожним роком ми стаємо старшими і відповідно змінюється міміка і риси обличчя, на жаль, не в ліпшу сторону, і це тягне за собою наслідки – можливе обвисання форми, пігмент може змінитися в кольорі тощо.

– А яка з процедур є найпоширенішою?

Звісно ж брови. Адже ми можемо бути без макіяжу,але маючи гарні брови жінка все одно буде гарно і довершено виглядати. У відсотковому відношенні  брови – 100 % клієнток, губи – відсотків 70.

– Чи можна визначити наперед, скільки саме протримається перманентний макіяж?

– Звичайно, приблизно можна. Загалом сьогодні процедура перманентного макіяжу передбачена на термін від одного до трьох років. Та все ж на тривалість носіння ПМ впливають декілька факторів: тип шкіри (суха або жирна), швидкість оновлення епідермісу, обмін речовин у людини, ультрафіолет, вік клієнта (чим старша людина – тим довше може протриматись ПМ, чим молодша – тим швидше вимиється) тощо. Ну і звичайно, також важливим є те – чим саме майстер виконує дану процедуру, тобто за допомогою якого апарату виконує процедуру, техніка нанесення і пігменти. ю з якими працює майстер. Деколи клієнти помилково вважають, що якісний татуаж – це на багато років. Чим професійніший майстер – тим на меншій глибині він працює і тим менше тримається татуаж. Зазвичай від року до двох, інколи до трьох років.

– А якщо не подобається макіяж? Адже може бути й таке – або набрид чи змінилася мода?

– Видаляється за допомогою спеціальної кислоти (ремувер) або лазером. Таке і справді трапляється, але, на жаль, у тих випадках, коли процедуру проводять «горе-майстри» або «майстри на всі руки» без спеціальної освіти, які навчаються через Youtube. Або ж у клієнта можуть бути нездорові забаганки. Тому перед тим, як проходити процедуру, варто добре подумати над тим, що людина хоче насправді, якою прагне себе бачити в наступні кілька років. Майстру неважко задовольнити забаганки клієнта, але він має пояснити, чим це може обернутися в майбутньому. Наприклад, хтось наполегливо просить зробити чорні брови, але чорний пігмент заборонений категорично, при вимиванні він змінює колір. Чому в 90-ті роки у нас було так багато людей із зеленими, синіми, фіолетовими бровами? Початківці татуажу – татуювальники, які робили тату, мали в арсеналі коричневий, чорний та інші пігменти й працювали з тим, що в них було, тож із часом брови їхніх клієнтів набували усіх кольорів неба. Тепер уже це розуміють, але ще 4 роки тому, коли я починала працювати, під час консультацій клієнтки ще не надто розбиралися в тонкощах. Тож якщо майстер каже, що додам крапельку чорного пігменту, то вже не майстер. Можна використовувати, приміром, темно-коричневий пігмент і він дає відтінки чорного.

– А що це таке – широко розрекламований 3D і 6D татуаж?

– Це – маркетинговий хід, заманювання клієнта. Так, існують різні технології нанесення перманентного макіяжу, є правила, як це все робиться, кожною технікою потрібно володіти і знати. 3D і 6D татуаж – це використання декількох пігментів різного кольору або відтінку, нанесених за допомогою різних технік та поєднанням їх, що створює об’ємний вигляд. Як картина. Її художник може намалювати дуже реалістично. Так само і майстер тату малює свою «картину» брів чи губ. Така робота, звісно, вимагає знання, навчання, таланту та капіталовкладень. Суть такого макіяжу – візуальний обман у колористиці. Проте такі техніки зараз дуже популярні і за допомогою них можна створювати максимально природні та натуральні брови або об’ємні губи. Мені самій вони подобаються і я ними теж працюю.

– Собі особисто ви робили татуаж? Знаєте  на собі як це?

Так. Звичайно. Я сама собі роблю (щоправда не всі зони). І знаю й інших майстрів, які теж собі самі роблять. Це – абсолютно нескладно і дуже цікаво. Якщо я роблю татуаж своїм клієнтам, то повинна  відчути все те, що відчувають вони, аби знати процес із іншого боку, зсередини.

– А процес загоєння шкіри після перманентного макіяжу скільки триває? 

– Приблизно 7-8 днів. Буває і швидше, це залежить від індивідуальних характеристик шкіри клієнта. Але регенерація шкіри після перманентного макіяжу відбувається 28-30 днів. У перші дні після сеансу відчуття дискомфорту буде значним. Це пов’язано з тим, що перманентний макіяж хоча і не є хірургічним втручанням, але все-таки порушує поверхневий шар шкіри. А значить, можливі різні неприємні відчуття. Кірочку не можна прибрати самостійно. Це може призвести не тільки до занесення інфекції, але і до виведення пігменту. Колір брів в цьому місці буде відрізнятися.

Якщо майстер каже прийти на корекцію через два тижні, це є просто викачуванням грошей. У цей період шкіра ще в процесі загоєння, а пігмент – на етапі приживлення. Фактично він є чужорідним тілом, імплантованим під шкіру. Тож через два тижні пігмент може навіть побліднути і людина думає, а за що ж вона заплатила і йде на корекцію. Ні, корекція не потрібна. Треба зачекати 3 – 4 тижні, приблизно місяць, і тоді можна робити висновки і корекцію. Тоді стовідсотково видно інтенсивність та колір, який залишиться. Крім того, є низка факторів, які потрібно врахувати, аби не нашкодити здоров’ю клієнта.

– Кажуть, краса потребує жертв.  Напевно, це про  подібні процедури. Думаю, клієнтам не дуже весело під час нанесення татуажу. Але все ж… чи траплялися якісь приколи в роботі?

Під час нанесення перманентного макіяжу на брови, у деяких клієнтів там розташовані рецептори, які спонукають їх до чхання. Тож окремі жінки багато чхають. Їм самим від цього смішно, бо вони не можуть зупинитись.

– А панічний страх у когось був під час процедури?

Люди реагують по-різному.Але такого не було. Зазвичай, якщо бачу, що клієнт боїться, я детально пояснюю, як усе відбувається. Була одна така жінка, яка боялася, що макіяж буде занадто яскравим. Тому ми спочатку все провели звичайною фарбою, яку потім змили. За її реакцією я зрозуміла, що вона психологічно не готова до татуажу. Людина, яка йде на процедуру, повинна розуміти, що такий макіяж вона не змиє увечері, як звичайний. Тому якщо подібні ситуації виникають, я не нав’язую свої послуги, а навпаки – раджу ще раз усе обміркувати, поспілкуватися з іншими, промоніторити Інтернет.

– Татуювання – окрема тема. Хоч ви цим і не займаєтесь, але процедура чимось близька до татуажу і теж стосується нашого тіла. Яка тут мода? Що вам відомо? 

– За моїми спостереженнями, татуювання – річ дуже індивідуальна. Якщо перманентний макіяж передбачає роботу з очима, бровами, губами, іноді сосками на грудях, камуфлювання недоліків, нанесення родимок, то татуювання може бути будь-де. Воно – ніби талісман для людини. Хтось хоче бачити на собі літери – наші або латинські, ієрогліфи, хтось – написи, малюнки. Наприклад, знаю людей, котрі на різних частинах свого тіла робили татуювання у вигляді якихось предметів, вписуючи там дати народження своїх дітей, на ногах картини, присвячені бабусі і дідусю, тобто, предкам. Кожне їхнє татуювання щось символізувало. Татуювання – це відтворення того, що можливо, «кричить» в душі. Дехто взагалі вважає, що зробивши татуювання, почуватиметься більш впевнено.

У дівчат часто зустрічається тату на пальцях, у чоловіків – на руках вище ліктя. Це – свого роду – родзинка, яку людина в собі бачить. У більшості випадків татуювання з чимось пов’язане, воно не робиться просто так. Маю знайому, у якої на шиї досить широкими китайськими ієрогліфами пише: «Сильна, мужня». Вона зізналася, що шкодує, що це зробила, бо тату дійсно має сенс, воно працює. Але ефект у неї виявився зовсім не таким, на який вона очікувала. Роблячи напис, та жінка хотіла просто бути більш впевненою в собі, сильнішою духом, а вийшло, що звалила на свої плечі важкий тягар інших. Тож вона думала над тим, як би видалити татуювання.

– А серед ваших клієнток є дівчата з тату?

Так. Є. Просто в декого на таких місцях, що не видно, хіба що вони самі в цьому зізнаються. Є й такі, що розповідають про те, що хочуть зробити тату.

– Розкажіть про себе як про особистість. Як відпочиваєте? Куди подорожуєте?

– Люблю читати. Подобається література духовного характеру, із саморозвитку. Також дуже люблю подорожувати, пізнавати все нове. Крім того, є на світі одне місце, куди я хочу повертатися завжди. Це – місто Моршин. Там я виросла, проводила всі літні канікули і свята, там мене виховали як особистість, саме там живуть найрідніші у світі для мене люди (звідти мої батьки) і там моє серце. Коли туди приїжджаю, час ніби спиняється, його там просто не існує – завжди панує спокій, немає суєти. Хоч чоловік у мене з Києва, але він теж полюбив те місто. Там жила моя бабуся Стефа, яка на 100 відсотків зробила з мене ту людину, якою я є. Дуже люблю, коли вся наша родина збирається разом на якісь свята, тоді нас дуже багато і це завжди тепло і весело.

– Поділіться веселою історією з життя, яка найбільше запам’яталася. 

– Вона стосуватиметься також Моршина. Є у мене там двоюрідна сестра Оля, із якою ми разом росли. Нам тоді було років 5-6. Ми все робили разом: бавилися, їли, робили шкоду. Якось ми придумали собі гру в перукаря. У дідуся була дуже велика кімната і ми там влаштували собі салон. Взяли ножиці, крісло велике і почали одна одній зачіски робити. Ми творили, балділи від процесу. Закінчилось усе тим, що в нас обох було абстрактне каре. Коли старша на 4 роки сестра Люба нас побачила, мало не впала від подиву. Вона покликала маму, але підрівняти наші стрижки вона не могла, можна було вже хіба що поголити обом голови. Цікаве в цій історії те, що ми абсолютно не шкодували про те, що зробили, навіть гордилися дорослим, як нам тоді здавалося, вчинком, а зараз обоє працюємо в індустрії краси. Оля, до речі, стала чудовим перукарем і працює у дуже хорошому салоні краси у Варшаві. Ми досі користуємося послугами одна одної, але зараз уже все відбувається без екстриму.

– Спасибі за розмову. Успіхів вам і ще багато приємних курйозів. 

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net