Закарпатки просять намалювати родимки на обличчі, надати кольору соскам, об’єму губам та зробити 6D брови, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
«Не хочу макіяж, хочу татуаж!» – каже все більше дівчат, навіть не замислюючись над тим, що це таке. Перманентний макіяж – це зручно, бо не потрібно щодня фарбувати очі, губи, брови, але якщо він зроблений невдало, то позбутись фарби, введеної під шкіру, непросто. До того ж процедура болісна, дуже неприємна і після неї можуть виникнути набряки.
– Наталю, розкажіть, будь ласка, що таке татуаж і чим власне він відрізняється від татуювання?
– Це абсолютно різні речі. Татуаж, мікропігментування, перманентний макіяж – це колорування ділянок шкіри обличчя методом введення за допомогою голки спеціального антиалергічного, стабільного пігмента в верхній шар дерми, а тату – це мистецтво відтворення на шкірі графічних та мальовничих зображень у різних стилях на глибині 2, 5-3, 5 мм. Татуювання буде триматися на тілі все життя, а перманентний макіяж в середньому від 1 до 3 років.
– Наталю, розкажіть, будь ласка, що таке татуаж і чим власне він відрізняється від татуювання?
– Це абсолютно різні речі. Татуаж, мікропігментування, перманентний макіяж – це колорування ділянок шкіри обличчя методом введення за допомогою голки спеціального антиалергічного, стабільного пігмента в верхній шар дерми, а тату – це мистецтво відтворення на шкірі графічних та мальовничих зображень у різних стилях на глибині 2, 5-3, 5 мм. Татуювання буде триматися на тілі все життя, а перманентний макіяж в середньому від 1 до 3 років.
– Що привело вас у цю професію?
– Скоріш за все, мій характер, підхід до роботи в цілому. Мені завжди подобалось коли жінки та дівчата виглядають доглянутими,охайними та вишуканими,звісно ж, на таких жінок завжди хочеться рівнятись. Адже я переконана,що не гарних жінок не існує, просто треба вміти правильно підкреслити або трохи приховати наші плюси та мінуси.За характером я дуже вимоглива до себе та до інших, тобто, коли щось роблю, це має бути ідеально. Звісно ж і працювати в сфері краси – це була моя мрія,щоправда я не одразу знала і розуміла де саме себе реалізувати,адже те чим я маю займатись,має не просто мені подобатись,я повинна вміти бездоганно виконувати свою роботу і бути в неї закоханою,тільки тоді я зможу стати справжнім професіоналом своєї справи.Тож коли особисто мені потрібно було зробити чергову процедуру,от тоді я і загорілась саме цим,і рішення підказало серце.На той час, 4 роки тому, в Ужгороді було не так багато майстрів.Плюс я добре знала, як відбувається сам процес: індивідуальний підхід до клієнта, малювання, тобто, підкреслення краси жінки,та сам процес роботи від якого буде залежати подальший результат і настрій моїх клієнтів. Сьогодні задача перманентного макіяжу не «набити» брови чи губи у стилі «а-ля 90-ті», а саме підкреслення природної вроди, або навпаки – усунення певних недоліків.
– А у дитинстві ким ви мріяли бути?
– Колись я мріяла,що буду дуже відомою художницею.Я творча людина і мені завжди подобалось малювати,тим більше мій старший рідний брат якраз навчався в художньому училищі ім.Ерделі, дуже гарно малював і не тільки, тоді мені хотілось бути такою ж обдарованою як і він. Зараз у роботі ці знання є дуже потрібними. І про вибір не жалкую зовсім, адже я щаслива, що займаюся улюбленою справою і дуже люблю й поважаю всіх своїх клієнтів, серед яких вже багато постійних.
– А якого переважно віку – ваші клієнти?
– Дуже різного. Я завжди думала, що зовнішністю більше переймаються дівчата, але коли навчалася в Києві, зрозуміла, що приблизно 70 відсотків клієнток – старші жінки. В Ужгороді це співвідношення 50 на 50. До мене приходять жінки, які вже давно на пенсії, але доглядають за собою. І це дуже тішить, адже у старшому віці наші землячки також дуже гарні і мають право мати красиві губи й брови. Моїй найстаршій клієнтці близько 70 років. Наймолодшою ж була 17-річна дівчинка. Вона виглядала старшою за свій вік. Але коли я заповнювала клієнтську угоду, з’ясувалося, що їй ще не виповнилося 18 років. Я їй відмовила, сказала, що не маю права проводити процедуру до її 18-річчя. Але вона принесла згоду мами, яка сама ж їй і порадила зробити перманентний макіяж. Тож процедуру ми усе ж провели. Дівчина залишилася дуже задоволеною і потім до мене привела ще багато подруг, але вже повнолітніх.
– Що найбільш незвичне просять зробити зі своєю зовнішністю закарпатки?
– Інколи просять намалювати родимки на обличчі. Їх називають мушлями. Але більш незвичним я б назвала, коли жінки інколи просять намалювати, м’яко кажучи, неправильну форму брів. Адже не кожна жінка, будучи заклопотаною щоденними справами та обов’язками, задумується над тим, наскільки ідеальні та правильної форми у неї брови. Бувало і таке, що промальовуючи екскіз правильної та гарної форми брів для декотрих жінок це здавалось незвичним або щось не так і не те, адже психологічно людина звикає до себе такої, якою бачила своє відображення в дзеркалі протягом багатьох років, якою себе сприймає. І тут потрібно враховувати дуже важливий фактор у нашій професії – індивідуальний підхід до кожного клієнта, а не просто «штампувати брови під трафарет». Таких клієнтів було чимало, але всі залишались задоволеними і вдячними. Оскільки брови – це основа на нашому обличчі, від них залежить його вираз і міміка в цілому.
Бувало, що дівчата просили мене зробити брови на все життя, а це уже тату, але одне вони не врахували, що з кожним роком ми стаємо старшими і відповідно змінюється міміка і риси обличчя, на жаль, не в ліпшу сторону, і це тягне за собою наслідки – можливе обвисання форми, пігмент може змінитися в кольорі тощо.
– А яка з процедур є найпоширенішою?
– Звісно ж брови. Адже ми можемо бути без макіяжу,але маючи гарні брови жінка все одно буде гарно і довершено виглядати. У відсотковому відношенні брови – 100 % клієнток, губи – відсотків 70.
– Чи можна визначити наперед, скільки саме протримається перманентний макіяж?
– Звичайно, приблизно можна. Загалом сьогодні процедура перманентного макіяжу передбачена на термін від одного до трьох років. Та все ж на тривалість носіння ПМ впливають декілька факторів: тип шкіри (суха або жирна), швидкість оновлення епідермісу, обмін речовин у людини, ультрафіолет, вік клієнта (чим старша людина – тим довше може протриматись ПМ, чим молодша – тим швидше вимиється) тощо. Ну і звичайно, також важливим є те – чим саме майстер виконує дану процедуру, тобто за допомогою якого апарату виконує процедуру, техніка нанесення і пігменти. ю з якими працює майстер. Деколи клієнти помилково вважають, що якісний татуаж – це на багато років. Чим професійніший майстер – тим на меншій глибині він працює і тим менше тримається татуаж. Зазвичай від року до двох, інколи до трьох років.
– А якщо не подобається макіяж? Адже може бути й таке – або набрид чи змінилася мода?
– Видаляється за допомогою спеціальної кислоти (ремувер) або лазером. Таке і справді трапляється, але, на жаль, у тих випадках, коли процедуру проводять «горе-майстри» або «майстри на всі руки» без спеціальної освіти, які навчаються через Youtube. Або ж у клієнта можуть бути нездорові забаганки. Тому перед тим, як проходити процедуру, варто добре подумати над тим, що людина хоче насправді, якою прагне себе бачити в наступні кілька років. Майстру неважко задовольнити забаганки клієнта, але він має пояснити, чим це може обернутися в майбутньому. Наприклад, хтось наполегливо просить зробити чорні брови, але чорний пігмент заборонений категорично, при вимиванні він змінює колір. Чому в 90-ті роки у нас було так багато людей із зеленими, синіми, фіолетовими бровами? Початківці татуажу – татуювальники, які робили тату, мали в арсеналі коричневий, чорний та інші пігменти й працювали з тим, що в них було, тож із часом брови їхніх клієнтів набували усіх кольорів неба. Тепер уже це розуміють, але ще 4 роки тому, коли я починала працювати, під час консультацій клієнтки ще не надто розбиралися в тонкощах. Тож якщо майстер каже, що додам крапельку чорного пігменту, то вже не майстер. Можна використовувати, приміром, темно-коричневий пігмент і він дає відтінки чорного.
– А що це таке – широко розрекламований 3D і 6D татуаж?
– Це – маркетинговий хід, заманювання клієнта. Так, існують різні технології нанесення перманентного макіяжу, є правила, як це все робиться, кожною технікою потрібно володіти і знати. 3D і 6D татуаж – це використання декількох пігментів різного кольору або відтінку, нанесених за допомогою різних технік та поєднанням їх, що створює об’ємний вигляд. Як картина. Її художник може намалювати дуже реалістично. Так само і майстер тату малює свою «картину» брів чи губ. Така робота, звісно, вимагає знання, навчання, таланту та капіталовкладень. Суть такого макіяжу – візуальний обман у колористиці. Проте такі техніки зараз дуже популярні і за допомогою них можна створювати максимально природні та натуральні брови або об’ємні губи. Мені самій вони подобаються і я ними теж працюю.
– Собі особисто ви робили татуаж? Знаєте на собі як це?
– Так. Звичайно. Я сама собі роблю (щоправда не всі зони). І знаю й інших майстрів, які теж собі самі роблять. Це – абсолютно нескладно і дуже цікаво. Якщо я роблю татуаж своїм клієнтам, то повинна відчути все те, що відчувають вони, аби знати процес із іншого боку, зсередини.
– А процес загоєння шкіри після перманентного макіяжу скільки триває?
– Приблизно 7-8 днів. Буває і швидше, це залежить від індивідуальних характеристик шкіри клієнта. Але регенерація шкіри після перманентного макіяжу відбувається 28-30 днів. У перші дні після сеансу відчуття дискомфорту буде значним. Це пов’язано з тим, що перманентний макіяж хоча і не є хірургічним втручанням, але все-таки порушує поверхневий шар шкіри. А значить, можливі різні неприємні відчуття. Кірочку не можна прибрати самостійно. Це може призвести не тільки до занесення інфекції, але і до виведення пігменту. Колір брів в цьому місці буде відрізнятися.
Якщо майстер каже прийти на корекцію через два тижні, це є просто викачуванням грошей. У цей період шкіра ще в процесі загоєння, а пігмент – на етапі приживлення. Фактично він є чужорідним тілом, імплантованим під шкіру. Тож через два тижні пігмент може навіть побліднути і людина думає, а за що ж вона заплатила і йде на корекцію. Ні, корекція не потрібна. Треба зачекати 3 – 4 тижні, приблизно місяць, і тоді можна робити висновки і корекцію. Тоді стовідсотково видно інтенсивність та колір, який залишиться. Крім того, є низка факторів, які потрібно врахувати, аби не нашкодити здоров’ю клієнта.
– Кажуть, краса потребує жертв. Напевно, це про подібні процедури. Думаю, клієнтам не дуже весело під час нанесення татуажу. Але все ж… чи траплялися якісь приколи в роботі?
– Під час нанесення перманентного макіяжу на брови, у деяких клієнтів там розташовані рецептори, які спонукають їх до чхання. Тож окремі жінки багато чхають. Їм самим від цього смішно, бо вони не можуть зупинитись.
– А панічний страх у когось був під час процедури?
– Люди реагують по-різному.Але такого не було. Зазвичай, якщо бачу, що клієнт боїться, я детально пояснюю, як усе відбувається. Була одна така жінка, яка боялася, що макіяж буде занадто яскравим. Тому ми спочатку все провели звичайною фарбою, яку потім змили. За її реакцією я зрозуміла, що вона психологічно не готова до татуажу. Людина, яка йде на процедуру, повинна розуміти, що такий макіяж вона не змиє увечері, як звичайний. Тому якщо подібні ситуації виникають, я не нав’язую свої послуги, а навпаки – раджу ще раз усе обміркувати, поспілкуватися з іншими, промоніторити Інтернет.
– Татуювання – окрема тема. Хоч ви цим і не займаєтесь, але процедура чимось близька до татуажу і теж стосується нашого тіла. Яка тут мода? Що вам відомо?
– За моїми спостереженнями, татуювання – річ дуже індивідуальна. Якщо перманентний макіяж передбачає роботу з очима, бровами, губами, іноді сосками на грудях, камуфлювання недоліків, нанесення родимок, то татуювання може бути будь-де. Воно – ніби талісман для людини. Хтось хоче бачити на собі літери – наші або латинські, ієрогліфи, хтось – написи, малюнки. Наприклад, знаю людей, котрі на різних частинах свого тіла робили татуювання у вигляді якихось предметів, вписуючи там дати народження своїх дітей, на ногах картини, присвячені бабусі і дідусю, тобто, предкам. Кожне їхнє татуювання щось символізувало. Татуювання – це відтворення того, що можливо, «кричить» в душі. Дехто взагалі вважає, що зробивши татуювання, почуватиметься більш впевнено.
У дівчат часто зустрічається тату на пальцях, у чоловіків – на руках вище ліктя. Це – свого роду – родзинка, яку людина в собі бачить. У більшості випадків татуювання з чимось пов’язане, воно не робиться просто так. Маю знайому, у якої на шиї досить широкими китайськими ієрогліфами пише: «Сильна, мужня». Вона зізналася, що шкодує, що це зробила, бо тату дійсно має сенс, воно працює. Але ефект у неї виявився зовсім не таким, на який вона очікувала. Роблячи напис, та жінка хотіла просто бути більш впевненою в собі, сильнішою духом, а вийшло, що звалила на свої плечі важкий тягар інших. Тож вона думала над тим, як би видалити татуювання.
– А серед ваших клієнток є дівчата з тату?
– Так. Є. Просто в декого на таких місцях, що не видно, хіба що вони самі в цьому зізнаються. Є й такі, що розповідають про те, що хочуть зробити тату.
– Розкажіть про себе як про особистість. Як відпочиваєте? Куди подорожуєте?
– Люблю читати. Подобається література духовного характеру, із саморозвитку. Також дуже люблю подорожувати, пізнавати все нове. Крім того, є на світі одне місце, куди я хочу повертатися завжди. Це – місто Моршин. Там я виросла, проводила всі літні канікули і свята, там мене виховали як особистість, саме там живуть найрідніші у світі для мене люди (звідти мої батьки) і там моє серце. Коли туди приїжджаю, час ніби спиняється, його там просто не існує – завжди панує спокій, немає суєти. Хоч чоловік у мене з Києва, але він теж полюбив те місто. Там жила моя бабуся Стефа, яка на 100 відсотків зробила з мене ту людину, якою я є. Дуже люблю, коли вся наша родина збирається разом на якісь свята, тоді нас дуже багато і це завжди тепло і весело.
– Поділіться веселою історією з життя, яка найбільше запам’яталася.
– Вона стосуватиметься також Моршина. Є у мене там двоюрідна сестра Оля, із якою ми разом росли. Нам тоді було років 5-6. Ми все робили разом: бавилися, їли, робили шкоду. Якось ми придумали собі гру в перукаря. У дідуся була дуже велика кімната і ми там влаштували собі салон. Взяли ножиці, крісло велике і почали одна одній зачіски робити. Ми творили, балділи від процесу. Закінчилось усе тим, що в нас обох було абстрактне каре. Коли старша на 4 роки сестра Люба нас побачила, мало не впала від подиву. Вона покликала маму, але підрівняти наші стрижки вона не могла, можна було вже хіба що поголити обом голови. Цікаве в цій історії те, що ми абсолютно не шкодували про те, що зробили, навіть гордилися дорослим, як нам тоді здавалося, вчинком, а зараз обоє працюємо в індустрії краси. Оля, до речі, стала чудовим перукарем і працює у дуже хорошому салоні краси у Варшаві. Ми досі користуємося послугами одна одної, але зараз уже все відбувається без екстриму.
– Спасибі за розмову. Успіхів вам і ще багато приємних курйозів.
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net