Як розумна людина, яка вчилася в університеті, може сприймати інформацію з соцмережі за чисту монету?
Зараз у Фейсбуці всіляко намагаються висловити свою позицію окремі писаки. Проте роблять вони це не на офіційних ресурсах, не в газетах, на телебаченні, а на власних сторінках. При цьому публікації в основному спрямовані на негатив, на обливання брудом інших, у тому числі – колег, які мають інші переконання.
Звісно, в газетах, на телебаченні такі публікації не проходять, як і на рахунок звернень до правоохоронних органів, де потрібно не висловлювати власні припущення, але й пред’явити документальні докази та нести відповідальність за свої слова.
А в соцмережах ніхто не вимагає публічних пояснень і фактично можна писати будь що, що лише дозволяє бурхлива уява…
Тож можна сміливо маніпулювати думками людей і не треба особливо напрягатися, аби зробити нормальний повноцінний матеріал. Можна обмежитися короткими тезами зі звинуваченням когось у чомусь. Запис неодмінно полайкають друзі, дехто навіть перепостить і можливо з’явиться декілька коментарів, на які можна з ейфорією відповідати. От і заняття вистачить на кілька днів. А далі можна знову написати кілька речень, зробити скрін якогось сайту і обсмоктувати нову новину, чекаючи схвалення знайомих та незнайомих людей.
Але чи можна довіряти Інтернету? Що найчастіше хочуть бачити там користувачі соцмереж? На першому місці – ігри та розваги. Крім того, рецепти, поради психологів про стосунки та виховання дітей, життя відомих особистостей. Із цього списку під перелік запитів підпадають лише окремі наші політики, оскільки вони є відомими і їхнє життя завжди цікаве іншим. А найбільше – опонентам.
Саме вони й потім починають завдяки зливу в мережу різного негативу будувати собі позитивний імідж. Але все в житті повертається, обов’язково. Існує неписаний закон бумерангу, який спрацьовує завжди.
Чому багато хто з активістів не каже в очі владі те, що думає, не йде на зустрічі, а щоб висловити думку прикривається аватарками та ніками і робить розумний вигляд лише по той бік монітору.
Ніхто ні в якому разі не намагається захистити жодного з закарпатських чиновників чи політиків. Роботу жодного з них не можна назвати ідеальною, прогріхи є абсолютно у кожного. Але кричати про це поза очі, досить нечесно.
Крім того, порожні балачки потрібно підкріплювати фактами. Інакше це звучить голослівно. Звичайно, можна сказати, що пошуками доказів винуватості чи невинуватості мають займатися правоохоронні органи. Насправді це так і є. Але поліції, прокуратурі та суду зараз багато хто не довіряє. І вони часом справді дають для цього серйозні підстави, а часом просто комусь не подобається те, що вони роблять, кого затримують, кого звинувачують, які виносять вироки.
Тож тоді Фейсбук стає майданчиком для публічних дебатів.
Повний матеріал читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини» від 14 вересня.