Чи може свиня відчути чиюсь смерть і вирити яму перед будинком

Для чого закарпатці ворожать на тваринах

Закарпатці – люди забобонні. Багато хто живе середньовічними критеріями і вірить у те, що тварини можуть нашкодити. Хоча, як правило, наші чотирилапі улюбленці скоріше допоможуть, ніж наведуть лихо. Відомо багато фактів, коли кішки та собаки рятували господарів від пожеж, від нападників, від різних стихій тощо, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

І колись наші предки жили з ними в гармонії, навіть змій утримували вдома, як домашніх тварин. Однак зараз часи змінилися. І хоч усе більше в квартирах та будинках наших земляків з’явилося таких екзотів як пітони, шиншили, королівські скорпіони, міні-крокодили та велетенські павуки, дехто все одно вірить: якщо чорна кішка перейде дорогу, – неодмінно слід чекати лиха.

Газета «Неділя Закарпатські новини» спробувала з’ясувати, які забобони, пов’язані з тваринами, найпопулярніші серед закарпатців.

Корови на Закарпатті, як у Індії, майже священні тварини

З давніх-давен у наших предків корови були годувальницями. Молоду теличку вели до бика, аби вона завагітніла, народила теля і давала молоко не власній дитині, а їм. Так роблять і зараз. І це стало нормою. Хоча все більше дослідників з усього світу схиляється до того, що м’ясо-молочна продукція шкідлива для здоров’я людини. Проте науці наші люди вірять не дуже, набагато охочіше дехто ладен повірити в силу містики та в темні сили.

• ”Шокована цифрами”: мати-домогосподарка підрахувала свою ”зарплату” і здивувала жінок

Досліджувати вплив молока, сметани, масла та м’яса на самопочуття ми не будемо, поговоримо про забобони.

Наприклад, якщо чорна корова з вечора йде попереду стада, то день буде непогожий, а якщо біла, то день буде ясний. Або кажуть, що не можна питати, скільки молока дає корова, аби не наврочити. Чи взагалі смішна прикмета про те, що якщо корова мукає, ґазда буде сердитися. Також вірять: якщо корова народить двох різношерстих телят, у родині буде нещастя. Взагалі двійня вважалася поганим знаком, найчастіше старі люди запевняли, що то – до пожежі. Або ж якщо в корови зламався ріг, то треба його знайти і кинути в свій колодязь, інакше зменшиться удій худоби.

Таких забобонів дуже багато. Однак найбільше боялися і бояться закарпатці босоркань, бо переконані, що їхня робота – відбирати в корів молоко. У нашій області майже немає такого села, де б у таке не вірили досі.

«Відбирання молока у корів закарпатці завжди приписували відьмам та різним міфологічним персонажам. Як же його могли відібрати? Обряд проводили на певні календарні свята, скажімо, на Юря, Івана. Для цього ворожка на дорозі, на якій мала проходити череда,  зав’язувала у маленьку ганчірочку дрібку солі, каже газеті «Неділя Закарпатські новини»  етнограф, дослідник демонології  і народної магії Закарпаття Василь КОРОЛЬ. – Корова проходила, тоді вона забирала сіль і додавала її в їжу своїй корові, примовляючи певні слова. Також могла брати сліди, сушила в порошок і також згодовувала власній худобі. Цікавий варіант я записав у Марамороському повіті Румунії. Жінка знімала з себе нашийну прикрасу і ховала її під місток. Коли проходили корови або вівці, забирала її і таким чином відбирала молоко. Або вранці на Івана Купала босорканя йшла на поле, де на обіднє доїння збиралися корови, зі скатертиною збирала росу. Скатерть просто тягнула за собою, на ній збиралася роса, після чого вона викручувала її в дійницю. Так само давала з певними примовляннями це пити своїй корові. Є цікаві розповіді, коли люди, які не були професіоналами, десь щось чули і пробували повторити. Тож, забираючи молоко для своєї корови, вони, наприклад, у замовлянні могли трохи переставити слова у фразі. Після цього, як розповідали респонденти, повернувшись додому, вони бачили у стайні вже 10-15 сантиметрів молока, що витекло з вимені корови. Тварину починало роздувати так, що вона могла загинути. Не знаючи, що робити, ворожбити-невдахи зверталися до ворожки, а та радила набрати того молока, принести на місце, де воно забиралося, там вилити його і віником відмітати це молоко у різні боки, приповідаючи: «Беріть собі своє молоко». Тобто його потрібно було повернути.

Існує також обряд доїння із рогу, що може символізувати своєрідний  ріг достатку, який закручували у спеціальний отвір у хліві, а коли жінка промовляла певні слова, із нього текло молоко в дійницю. Або доїли з ножа, коли замовлений ніж забивали у дерево і з нього текло молоко.

Та якщо способів забирання молока було багато, то повернення його – ще більше. Буквально в кожної ґаздині існували свої прийоми. Та все ж у більшості респонденти казали, що молоко у корови на язиці. Тобто як нагодуєш тварину – те й будеш мати. Хоча були й інші приповідки. Скажімо: «Хто знає шептати, той буде мати, що й хлебтати». Тема страшенно глибока. І пекли підкову, і носили дійне молоко у відхожі місця… Навіть зараз у Рахівському районі, коли йде зменшення надоїв молока, там з молоком, сіллю та отавою господині  ідуть до священиків – і вони читають спеціальні молитви, а коли повертаються додому це дають коровам, вірячи, що молоко повернеться. Це – жива традиція, і церква забирає від ворожок на себе певні функції».

Церковнослужителі справді знають про те, що коїться в закарпатських селах. І про один з таких випадків розповів настоятель храму «Воскресіння ГНІХ» та  «Різдва Пресвятої Богородиці», Мукачівської греко-католицької єпархії отець Василь МАНДЗЮК із Міжгір’я.

«Ця історія трапилася не зі мною, але про неї відомо багато кому, – зазначив він. – Якось до священика прийшла баба і попросила помолитися над коровою, мовляв, не дає подоїтися, б’є її. Він молився, молився, а далі попросив стару спробувати здоїти її. Сіла баба, а корова все одно за своє. Знову почав молитись. Ефект той же. Тоді він запропонував старій піти взяти з дому якись чоловічий кабат. Поки вона ходила, він узяв вили і  побив корову. Прийшла баба, священик каже: «Ану сідайте доїти». Вона сіла під неї, а тварина, злякавшись, що знов дістане, подоїлося. Жінка рада, що помогло! Питає, що далі робити, а священик каже: «Сись кобат дайте на діда, най ся вбере, а ви товди доїт». Тож у майбутньому коли корова бачила те пальто, стояла тихо, бо їй було страшно, що її хтось битиме, думала, що то священик в підряснику з вилами, а баба більше проблем із доїнням не мала».

Чому коропаню посипали гранню, але вбивати жаб боялися

Якщо корова для наших земляків була і є однією з улюблених тварин, то жаб і змій багато хто недолюблює.

Принаймні, плазунів. У окремих населених пунктах стверджують: хто побачить у змії ноги, помре в той же рік. А хто вб’є її – тому проститься сорок гріхів. Або якщо вбиту змію повісити на осиці, вона прийде до тями і вжалить свого вбивцю.

Звучить абсурдно, але дехто навіть тепер, у ХХІ столітті, переконаний, що це – не вигадка.

Але так було не завжди.

«Біля будинків наших предків часто жили змії. Була, наприклад, як її називали, телекова, або хижна змія. Вужів не боялися, вони ловили мишей і були помічниками в родинах, їх навіть годували молоком, наливали для них свіжого надоєного в мисочку. Подібні розповіді я ще досі фіксую в Рахівському районі, – заявляє Василь Король. – Зміїна шкіра часто використовувалася як оберіг. Зокрема, на полонинах, коли пастухи випасали овець та корів, підвішували зміїну шкіру, яка мала вберегти стадо від укусів змій, як казали самі пастухи, аби «ґава» не поцілувала у вим’я.

У той же час закарпатці завжди негативно ставились до жаб, бо вважалося, що їх можуть наслати відьми, навіть самі босоркані можуть перетворитися на жабу. Якщо прийшла на обійстя велика коропаня, або, як ще її називали, ропуха, цього боялися найбільше. Їх посипали і сіллю, і гранню, і прикривали їх посудиною. Вірили, що за жабою прийде ґаздиня. Сама ж жаба нібито могла проникнути у хлів і відібрати молоко в корови. Це ж приписували і чорним кішкам. Також вважали, що відьма могла перетворитися на колесо і закотитися у хлів.

На Закарпатті досі існує повір’я, що коли вбити жабу, неодмінно буде гроза або зливовий дощ, який знищить урожай. Особливо боялися вбивати жабу в будинку. Якщо вона туди якось потрапила, вірили, що це до великого нещастя і що енергетику мертвої жаби дуже важко вивести, до того ж, це може притягнути фінансові проблеми.

Свині. Кури

Зі свинями на Закарпатті пов’язано теж чимало прикмет. Наприклад, вірили, що свиня може відчути чиюсь смерть і попередити про це людей, скажімо, вирити яму перед будинком, в якому очікується покійник, і залізти в неї з головою, повернутою в бік кладовища. Якщо господар свині тяжко захворів, а тварина по-особливому хрюкала, хвороба вважалася смертельною. Також свиня віщувала нещасливий шлюб, якщо переходила весільну процесію. Навіть зустріч із нею на дорозі нічого доброго не віщувала.

От до чого здатна людська фантазія!

Кури – теж були об’єктом магії і забобонів.

«Наші предки були переконані, що босоркані можуть відібрати в курей несучість. Тому, аби кури добре неслися, трималися разом, півень не ходив від своїх до чужих курей, господині на Святий вечір годували їх із кільця або обруча з діжки, куди насипали зерно, і промовляли певні слова. Промовляли дуже тихенько, а коли кликали їх, не казали: «Тю-тю», щоб не почула сусідка чи людина, яка хотіла наворожити, бо якщо вона почує і промовить своє замовляння, може їм наробити лиха, відібрати несучість, – запевнив закарпатський демонолог. – А от із яйцями ворожили, брали для цього найчастіше варені. Відьма, щоб навести лихо, варила їх вночі і приповідала, що як із вареного яйця не буде нічого рости, так із ниви певної людини нічого не виросте. Могла закопати або одне яйце, або кілька навхрест в різних частинах ниви».

Собаки. Коти

Ця тема настільки широка, що зараз про неї мова піде поверхово. Невдовзі газета «Неділя Закарпатські новини» ознайомить вас із нею більш детально.

Отже, якщо в містах багато хто собак утримує у квартирах та будинках, максимум – у вольєрах, купує для них іграшки, ліжечка, біотуалети, одежу, то в селах досі багато хто прив’язує нещасних чотирилапих до ланцюгів. Чому? Там собака – лише охоронець. Усеж багато хто вірить, що коли вона всюди ходитиме і гадитиме на подвір’ї, то бути лиху. Бідні чотирилапі!

Також погано, коли пес виє. Кажуть, що на смерть господаря.

До котів ставлення двояке. Ненавидять переважно лише чорних. А от триколірна кішка зустрічається на щастя. Так само, коли до хати приблудиться кошеня.

Кажуть, що кішки відчувають енергетику будинку. Тому, щоб відвернути темні сили, у нову хату спочатку впускають кота, щоб забрав нещастя і привів домового.

Також ці тварини, як дехто переконаний, віщують погоду. Якщо шкрябають підлогу – на вітер, якщо деруть стіни – на негоду, якщо лежать животом догори – до сонячної теплої погоди, якщо згортаються у клубочок – до похолодання.

Загалом на Закарпатті забобонів дуже багато, як і тих, хто в них вірить. Але збуваються вони лише в тих, хто твердо переконаний, що вони правдиві і зовсім не думає над їхнім змістом. Адже відомо, що кожен із нас – коваль власного щастя: на що ми себе програмуємо, те й маємо. Не дарма як психологи, так і вчені запевняють, що думки матеріальнітож треба мислити позитивно.

Тому чи варто бути марновірними? Адже навіть церква, а закарпатці вважають себе дуже набожними, стверджує, що забобони – це гріх, результат неосвіченості та слабкої віри у добро, вищі сили і самого себе.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net