Щоб ходити з нею до церкви
Дощ лив цілу ніч. Краплі вибивали свої мелодії, наче попередження: гір вам сьогодні не побачити. Ранкова есемеска «вбила» останні надії побачити Лумшори. Залишалося одне: чекати в готелі обідньої пори, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Спочатку страх не давав спокою, бо з нас ніхто не володів словацькою мовою. Але в товаристві цієї жінки усі страхи якось зникали моментально. Трохи польської, міксованої з українською, було достатньо. А потім з’явився своєрідний пароль, що пані Марґіт (так звучить її повне ім’я) нас розуміє. «Хей, хей!» – казала вона.
Петер Чижмар – феноменальний актор з дивовижною позитивною енергетикою, яка пробивається навіть крізь образ жорстокого демона. А може у Макбеті живе маленька недолюблена дитина? Вистава завершується шаленими оплесками і квітами, які не вміщаються в обіймах акторських рук. «Як Вам вистава, пані Ріто?» – «Сумно». – «Ваш син – геніальний актор». – «Я на цьому не розуміюся. Я ж проста вчителька. Мені найважливіше, щоби він був гарною людиною». Петер – чудовий люблячий син, і пані Марґіт це знає. Хіба знайдеться багато дітей у світі, які при щільному робочому графіку знайдуть час і не полінуються поїхати з Кошіце (саме там проживає і працює Петер Чижмар) у родинне містечко, щоби взяти з собою маму в Ужгород – місто, в якому відбувалися «Монологи над Ужем», а о п’ятій годині наступного ранку мчати машиною назад, щоби відвезти додому і встигнути на ранкову репетицію в театр?
Після вистави у неї було лише одне запитання: чи встигне вона перед наступною виставою віднести подаровані вдячним глядачем квіти до римо-католицького костелу в дарунок Богу? В день ми заходили туди, але могли оглянути інтер’єр лише через риштування. І ось диво – їх відчинили, а через мить пані мала взагалі зачиняти двері на ключ. Пані Рита вручає їй цей квітковий дарунок і чує слова вдячності: «Бог Вас нагородить». Бог нагородив її трьома чудовими дітьми: донею – економісткою і двома синами – актором і живописцем. Пані Рита – вражаюча оптимістка. Вона вміє захоплюватися світом і людьми. Вона стала для нас своєрідним талісманом фестивалю, світлим і добрим, наче вона народилася в цьому місті над Ужем і несе його енергетику в усміху і ніжному звучанні голосу: «Хей, хей». І їй віриш! А ще віриш, що фестиваль буде жити і монологи, діалоги, пісні розтинатимуть тишу міста…
Анастасія КАНАРСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net