Театрознавець Галина КАНАРСЬКА про фестиваль «Монологи над Ужем»: ідеальний фест і шалений успіх
Цікаво, чи комусь вдалося хоч галопом побувати на всіх осінніх українських театральних фестивалях? І це щойно лише друга половина жовтня
Огляд осінніх театральних фестивалів від театрознавця Галини Канарської на zbruc.eu
Вересень
Одеса: XI фестиваль українських театрів, де величезний успіх мала вистава Львівського академічного театру імені Леся Курбаса «Лісова пісня» Лесі Українки у постановці Андрія Приходька. Фестиваль був приурочений 10-літньому ювілею Одеського культурного центру, яким керує унікальна людина, режисер, неймовірно відданий українському театру, Михайло Журавель.
Ужгород: Перший Міжнародний театральний фестиваль «Монологи над Ужем».
Львів: Міжнародний театральний фестиваль «Золотий лев – 2018», Міжнародний театральний фестиваль Традиції ДРЕВО.
Сєвєродонецьк: Всеукраїнський театральний фестиваль «СвітОгляд».
Тернопіль: ХVI Всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют».
Луцьк: фестиваль театру за межами театру «Мандрівний вішак», до 15-ліття театру «ГаРмИдЕр».
Коломия: Х Всеукраїнський театральний фестиваль «КОЛОМИЙСЬКІ ПРЕДСТАВЛЕННЯ».
Кропивницький: 48 Всеукраїнське свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти».
Жовтень
Київ: ХV Міжнародний театральний фестиваль моновистав «Марія», в Театрі на Подолі – восьмиденний «Театральний марафон», присвячений пам’яті Ігоря Славинського.
Чернівці: Міжнародний театральний фестиваль комедії «Золоті оплески Буковини».
«Монологи над Ужем»
За сприяння міської влади та двох шалених ентузіастів, театрознавця Олега Зайцева та журналіста Михайла Носи, у місті вперше відбувся Міжнародний театральний фестиваль «Монологи над Ужем». В організаційному плані все було просто ідеально! Мало який фестиваль в Україні дає змогу учасникам, за їхнім бажанням, перебувати на фестивалі протягом всього його тривання.
Матеуш Новак, «Жертва»
Відкрив фестиваль польський актор Матеуш Новак, який представив на Малій сцені Ужгородського музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв моновиставу «Жертва». В її основу покладено спогади Петра Возняка «Запльований карлик реакції» в режисурі Станіслава Медзевського. «Жертва» повертає нас до часів сталінських репресій у Польщі. Усю виставу актор існує статично. Перед початком вистави перед глядачами опиняються сфокусовано освітлені… ноги, які здаються просто бутафорією. А потім промінь падає на обличчя, якесь безстатеве: в одну мить в ньому промайне жінка, в іншу – чоловік. Наче хоче нам нагадати, що біль проходить крізь кожного, незважаючи на стать, найважливіше в найстрашніші миті життя залишатися Людиною. І отак глядач поступово опиняється у світі, що вже встиг стати національним міфом, який болем пройшов через кожну польську родину. Актор впускає нас у цей світ і говорить про те, що чинили поляки полякам. Карбованим чітким словом, без екзальтації, звучало, що жертва – це всеспалення кожного, незважаючи, з якого боку він знаходиться. Зал захоплено приймав Матеуша Новака, а в дарунок від організаторів фестивалю актор отримав вишиванку.
Наступного дня фестиваль продовжив свій шлях у приміщенні Закарпатського обласного академічного театру ляльок «Бавка». У цьому театрі у 1920-х роках творив перший у Закарпатті «Руський театр «Просвіта» під керівництвом Миколи Садовського. Тбіліський державний академічний російський драматичний театр ім. О.С. Грибоєдова, широко відомий в Україні завдяки участі в Міжнародному театральному фестивалі «Золотий Лев», в Ужгороді виступав вперше. Актор Іване Курасбедіані репрезентував виставу «Я – Микола Гумільов!». Автором сценічної версії та режисером-постановником став Левон Узунян. Ідея дуже цікава: глядач не побачить Миколу Гумільова, лише його ката і… друга дитячих літ. Вірний друг, вічний суперник, лютий шанувальник і підступний ворог водночас – такий образ довелося творити молодому грузинському актору. Завдання виявилося надто важким. Іване Курасбедіані тонко чуттєво читає, так і хочеться сказати – проживає поезію Гумільова, а в жорстоких реаліях сценічної дії губиться, як між трьома соснами. Властиво, щось не взято до уваги режисером, бо здається, що актор внутрішньо дуже гнучкий.
Петер Чижмар, «Макбет»
Наступного дня на Малій сцені театру імені братів Шерегіїв театр «Kontra» зі словацького міста Спішська Нова Весь показав моновиставу «Макбет». Актор Петер Чижмар – найбільше мистецьке потрясіння на фестивалі «Монологи над Ужем». Режисерка і художниця-постановниця Клаудіна Розін, полька за походженням, вже давно проживає у Великобританії. З актором Петером Чижмаром її пов’язує багатолітня співпраця. Актор вперше побував в Ужгороді, хоча неодноразово брав участь у Міжнародному театральному фестивалі жіночих монодрам «Марія» (Київ). Ось і на цьому цьогорічному ювілейному фестивалі Петер грав свою нову виставу «Ненавиджу». Але повернемося до шекспірівського «Макбета», який в інтерпретації актора та режисера представ не лише тираном, але й недолюбленою людиною, що від відчаю шаленіє, і шал її стає знаменом жорстокості.
Олена Дудич, «ЕДІТ ПІАФ»
У театрі «Бавка» на глядачів чекала також зустріч з акторкою Оленою Дудич, яка двадцять років пропрацювала у Могильовському драматичному театрі (Білорусія) і повернулася у місто свого дитинства – Дрогобич. Тепер вона –акторка Львівського академічного обласного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича. Олена Дудич репрезентувала монодраму «ЕДІТ ПІАФ», де вона є також авторкою, постановницею і творцем музичного оформлення. Вистава повстала ще в Могильові, російською мовою, а для Дрогобича Олена зробила переклад українською, майже бездоганною. За словами Олени Дудич, її вистава про те, що ні слава, ні успіх – нічого не дається без болю, і за все потрібно платити. Акторка з надзвичайно позитивною енергетикою намагається бути «адвокатом» французького горобчика, яким ще й досі захоплюється весь світ. Цікаво, що у виставі про Піаф не звучить голос Піаф, лише лейтмотивом: «па-дам, па-дам, па-дам»…
Лідія Данильчук, «Стара пані висиджує»
Театр у кошику» репрезентував свою останню роботу «Стара пані висиджує» за текстом Тадеуша Ружевича. Ця вистава залежить від сценічного простору, вона потребує відчуття публіки на відстані протягненої руки. Я тричі дивилася її: у львівській «Дзизі», на сцені Львівського обласного театру ляльок і на сцені театру «Бавка», і кожного разу вона звучала по-різному. Для мене, найточніше, найтрагічніше – в «Дзизі», бо глядач п’є каву, з насолодою їсть тістечко і… раптом усвідомлює пронизливо, що війна! Ірині Волицькій вдається трансформувати абсурдистські тексти Ружевича у тривожне українське сьогодення. Вишукана сцена «Бавки» трохи ховала в собі цю тривожність і наче «заманювала» у полон гри гротесткової, що не завжди було доречним. Між іншим, Лідію Данильчук можна вважати хрещеною мамою фестивалю «Монологи над Ужем», бо колись вона приїхала до міста на запрошення Михайла Носа з виставою «Річард після Річарда», яка мала шалений успіх. І при зустрічі з мером запропонувала йому організувати фестиваль моновистав.
Наступною на сцені «Бавки» виступала заньківчанка Наталя Лань з моновиставою «Тринадцята жінка». Автор – Теодозія Зарівна, режисер-постановник – Алла Бабенко, художник – Орест Гелитович. Власне з розповіді про художника хотілось би розпочати розмову про цю виставу. Її я також бачила двічі. Спочатку на Камерній сцені національного українського театру імені Марії Заньковецької, де акторка мала наче б то три території для дії: сама сцена, сходи, і глядацький зал, де можна було діяти між рядами. В Ужгороді сцена набагато більша, все обмежене рампою, тож практично неможливо організувати різні сценічні простори. Тому Орест Гелитович намалював новий задник, який відповідав розмірам сцени театру «Бавка» і створив сценічний простір такий точний і промовистий, що вистава зазвучала по-новому, а образ Марлен Дітріх набув опуклості і довершеності. Зворушлива історія епістолярного роману двох знаменитостей – кіноакторки та Ернеста Хемінгуея, який називав свої стосунки з Дітріх «несинхронізованою пристрастю», бо в нього прокидалися почуття, коли вона була заміжня, і навпаки. Реально вони зустрічалися разів із десять, не більше. А листування з одкровеннями тривало майже тридцять років! У листах було стільки пристрасті, що навряд чи можна назвати ці відносини просто дружбою… У виставі звучить оригінальний голос Марлен Дітріх, а потім, спочатку речитативом, українській переклад пісні. Знову про війну, знову все сягає українського болю. Марлен Дітріх устами Наталі Лань стає часткою нашої дійсності.
Наталя Лань, «Тринадцята жінка»
Львівські акторки зачарували закарпатського глядача. Найбільше, здається, раділа Тетяна Вашаргелі, журналістка, колишня львів’янка, яка стала опорою Михайла Носа у проведенні фестивалю. Встигала представляти кожний театр, знімати сюжети для Закарпатського телебачення і клопотатися про сотні мізерних речей.
На жаль, не вдалося побачити останньої вистави фестивалю, «Художник плакатів» театру «Ararat» з міста Бая-Маре (Румунія). Актор Клаудіу Пінтікан презентував її як дарунок румунській громаді Закарпаття, тож вхід був лише по запрошеннях.
