Ужгородець допоміг пенсіонеру розпочати бізнес із нуля. Мав у Криму будинок і готель. Як тільки зайшли росіяни – все забрали
З юності не міг працювати за однією схемою – страшенно любив експериментувати. Запроваджувати щось нове в СРСР чи на початку 1990-х у незалежній Україні було неймовірно важко. Але спинитися я не міг.
Після армії був механізатором у колгоспі на Сумщині. До тракторної бригади треба було добиратися через болото. Мій напарник Іван казав: “Там треба їхати на великій швидкості. Бо, як зупинишся, затягне”. Якось Іван перепив і не вийшов на роботу. Я поїхав сам. Посеред болота вирішив зупинитися й перевірити, чи правду він казав. Трактор моментально почало затягувати. Злякався. Побіг до дядьків у тракторну бригаду. Кажу: заглох посеред болота. Пригнали. Я пірнав кілька разів, але не зміг учепити троса. Котрийсь із дядьків пірнув. Причепили й витягли. Намулу набралося в усі щілини. Мив до вечора. Ніби все видраяв. Зранку прийшов Іван і спитав: “Ну що, випробував новинку?”
Після того, як я відслужив у армії, батьки переїхали в Черкаси, а за ними – і я. Вступив на будівельний факультет філіалу Київського політехнічного інституту. Після отримання диплома влаштувався у відділ капітального будівництва приладобудівного заводу. Починав старшим інженером, закінчував – заступником генерального директора з питань будівництва.
Намагався впроваджувати передові технології – сипали під майбутній фундамент подушку із щебеню й трамбували. Так фундамент виходив міцніший, а цементу, арматури й піску на нього йшло менше. Будівельникам сподобалося – це був новий фронт робіт і вища зарплата. Коли впроваджуєш нове, маєш великі проблеми з начальством і значно менші – з робітниками. Згодом освоїли передову технологію прокладання теплотрас. Закопували їх у бітумній суміші. Труби не іржавіли, бо не було конденсації. По дозволи їздив у Москву. Людині, яка їх видавала, подарував три трилітрові банки самогону.
Першим в Україні почав утеплювати будинки. 1995 року побачив таке диво в Німеччині. З мене сміялися колеги: “Ось технології, ось матеріали – бери й будуй. Навіщо експериментуєш?” Але я не міг себе змінити. Тепер живу в будинку на 450 “квадратів”, маю басейн. А ті, хто не хотів змінюватися, – досі в неутеплених квартирах багатоповерхівок. Свій дім зводив на місці старого, напіврозваленого. Створив проект, був і виконробом, і бухгалтером.
Після розпаду Союзу почав працювати над технологією очищення жирних стоків – на м’ясокомбінатах і молокозаводах. Якщо неочищена жирна вода потрапить у річку – корова, яка звідти нап’ється, здохне за 2 години. Знайомий із Білорусі вкрав у В’єтнамі банку з бактеріями, які там очищували подібні стоки. Вони агресивні, розмножуються швидко – за місяць мали їх близько 5 тонн. Бактерії очищували воду так, що пити можна було. Розвивати бізнес почали 1991-го із Глобинського м’ясокомбінату в Полтавській області. Привезли туди 20-літрову каністру з бактеріями. Займався цим три роки. Конкуренції не було ніякої. Але бізнес ішов дуже тяжко – люди страшенно боялися ухвалювати рішення.
Після проголошення незалежності України ожило будівництво. Створив три фірми з утеплення будинків. У них трудилися 200 працівників. Знайшов партнерів – американська корпорація “Сенерджі” хотіла відкрити завод в Україні на умовах 50 на 50. Нашій державі треба було вкласти 3 мільярди доларів. В України таких грошей не було. Проект закрили.
З кінця 1990-х працював у Криму. Тоді російський президент Борис Єльцин звів два будинки в Севастополі для моряків Чорноморського флоту РФ. Згодом кілька побудував мер Москви Юрій Лужков. Наш тодішній президент Леонід Кучма вирішив посадити в калюжу обох: наказав звести величезний дім на 18 під’їздів – для українських моряків. Фінансувала Придніпровська залізниця. Тодішній міністр транспорту і зв’язку Георгій Кірпа кілька разів особисто влаштовував перевірку. На тлі цього велетня єльцинські будинки здавалися громадськими туалетами. Я утеплював багатоповерхівки.
До 2013-го мої працівники заробляли по 1200 доларів. Того року утеплювали санаторій “Узбекистан” в Ялті і склади в Камишовій бухті Севастополя. З початком російської агресії замовники вирішили, що українського виконавця можна “кинути”. Я заплатив із власних коштів. Розрахувався повністю. Витратив усі заощадження.
Мав у Криму будинок і готель. Як тільки зайшли росіяни – усе забрали. Втратив 1,5 мільйона доларів. Навіть якщо півострів повернеться – більше туди не поїду. Гнилі люди. Зрадили раз – зроблять це і вдруге. Ненавиділи за те, що ми – українці.
У бізнесі не варто працювати з друзями. Краще – з чужими людьми.
У 60 років залишився без заощаджень. Вирішив зайнятися сільським господарством. Поліз в інтернет. Три дні нічого путнього не знаходив. Пшеницю, яка приносить 300 доларів із гектара, нізащо вирощувати не буду. Шукав нове, оригінальне й екзотичне. Бажано, аби потребувало небагато землі й приносило добрий урожай. Отак натрапив на Генріха Стратона (селекціонер з Ужгорода. – Країна) і його морозостійкі саджанці ківі. Поїхав на Закарпаття і побачив зібраний ним урожай. Купив у Генріха 100 саджанців по 10 доларів за один і повіз до друга у Старосілля Городищенського району на Черкащині. Ківі треба регулярно й багато поливати, а в нього город виходить до ставка. Але друг поливав їх не так, як вимагає технологія. Після зими пропали всі саджанці, окрім одного – того, що посадив удома. Я зчорнів увесь, але зібрався й почав спочатку.
Зараз маю 490 саджанців на площі 0,5 гектара в селі неподалік Черкас. Вклав 20 тисяч доларів. Вирощую їх разом з іншим фермером на умовах 50 на 50. Наступного року засадимо ківі 5 гектарів. Згодом доведемо до 10.
У плодах ківі вітаміну С у 10 разів більше, ніж у лимонах. Під час цвітіння дасть фору знаменитій сакурі. Аромат – божественний. Бджоли носять неймовірний мед. 100-грамова баночка в Європі коштує 25 євро. В Україні ківі можна продати оптом по 1 євро за кілограм. В Європі – втричі дорожче. Особливо люблять ківі у Скандинавії: там без нього не обходиться жоден салат. Попит задовольняється лише на 60 відсотків. Думаю, за кілька років матиму мільйони доларів. Ківі не потребує великого догляду, а прибуток – 80 тисяч євро з гектара. Плодоносить на четвертий рік. На продаж ідуть лише добірні плоди – вагою від 90 до 110 грамів. Ті, що важитимуть менше, перероблятиму.
Красти кущі ківі – марна справа. Ліана має горизонтальне коріння, а не вертикальне. Щоб забрати кущ, треба обкопати землю в радіусі 3 метрів. Коли підуть плоди – виставимо охорону, змонтуємо освітлення й установимо відеокамери.
Поки в ківі нема шкідників. Ті, що є в Україні, його не чіпають. Зараз рослини можна не кропити – й отримувати екологічно чистий продукт. Такий ще більше цінуватимуть на Заході.
