Буде тільки гірше: психолог про звірства дітей в Україні
17 жовтня увесь світ вразила новина про масове вбивство у політехнічному коледжі окупованого міста Керч. У результаті вибуху і стрілянини постраждало 68 осіб, із них 21 загинула, ще 5 перебувають у комі. Але найбільш шокуючим стало те, що все це — справа рук 18-річного учня цього коледжу Владислава Рослякова, якого знайшли мертвим у будівлі навчального закладу.
Не можна заперечувати, що останнім часом суспільство все більше турбує повідомлення про жорстоку й антисоціальну поведінку дітей і підлітків. Вони не тільки труять і б’ють своїх однолітків, але й збираються у групи, нападаючи на дорослих або ж влаштовуючи грабежі. У розмові з дитячим психологом Наталією Валедовою OBOZREVATEL вирішив з’ясувати, що впливає на жорстоке поводження дітей і як із цим боротися.
— У політехнічному коледжі Керчі 18-річний учень розстріляв дітей та вчителів. Що штовхає на подібні злочини?
— Я вважаю, що в цьому винні дорослі, тому що вони створюють інформаційне поле навколо своїх дітей із раннього дитинства. Що мається на увазі? Якими голосами, словами спілкуються між собою, чи дотримуються сімейні традиції, яку інформацію допускають дорослі для сприйняття дітей.
Навіть якщо переходити на макромасштаб, виходячи за рамки сім’ї, — це школа, інформація, яка надходить із інтернету, телебачення, радіо і так далі. Останні роки вона носить різко негативний характер. Діти — це люди, які набувають досвіду, і ось його модель задають дорослі. Те, як вони спілкуються між собою, ті способи, які вони вибирають для вирішення дрібних або глобальних проблем. Те, на що звертають увагу дорослі, як вони бачать зону розвитку, майбутнє сім’ї та кожної людини.
Зараз вкрай агресивне середовище взагалі у світі і в Україні. У будь-який час можна увімкнути телевізор і звідти йде лише негативна інформація. У дітей створюється враження, що агресія, психологічне, економічне, фізичне насильство є місцем існування. І оскільки воно вкрай агресивне, діти, не маючи життєвого досвіду, переймають таку ж модель поведінки.
Якщо ми вважаємо, що діти не дивляться телевізор, не слухають радіо, а тільки зосереджені на інтернеті і самих себе, ми дуже сильно помиляємося. Діти чують і бачать все. Проходячи повз, читаючи, перебуваючи в інтернеті, вони все одно чують телевізор. Так ось, зараз практично у всіх страх перед майбутнім, люди не відчувають себе захищеними, але якщо дорослі виробили якісь механізми протистояння цьому, то у дітей такого механізму немає.
Тобто, реакція на стрес — це або тікай, або ховайся, або нападай. І ось багато хто з дітей починають нападати. Як правило, за модель беруть те, що найяскравіше показується у медіа — програми, фільми, новини, ток-шоу і так далі.
Ще один момент, за останні півтора-два роки все частіше чутно, як дорослі реагують на дітей, дуже багато насильства. Їх крадуть, викидають із вікон тощо. У результаті в дітей формується страх перед майбутнім і страх перед теперішнім, вони починають протестувати. І це те, що ми зараз спостерігаємо у країні. Коли підлітки починають гнобити — буллінг, раніше ми це називали цькуванням. Хоч це явище не нове, сьогодні воно набуває дуже масового характеру, особливо цинічного і жорстокого, на рівні садизму. Суспільством це по-справжньому не засуджується.
Якщо говорити про школу, то вчителів поставили в умови обслуговуючого персоналу, батькам ніколи, вони не хочуть і не можуть, або не знають, як це робити, а держава не має важелів впливу у вигляді покарання. Ті штрафи, які передбачені нині, не вирішать проблему.
Тому підлітки бачать, як їхні однолітки скоюють злочини, а це і банди, які нападають на супермаркети, і насправді — це ж бравада, мовляв, ми вас зробимо, дорослих. Групи підлітків, які вбивають. Як, до прикладу, було в Дніпрі рік тому — безхатченка вбили, а покарання немає. У Чернігові досі йдуть суди в справі про побиття дівчинки. Підлітки бачать, що так робити можна і держава за це не карає.
(Побиття дівчинки однолітками у Чернігові, 2017 рік)
— Відповідальність можуть понести хіба що батьки…
— Дуже часто буває — батьки не знають, що відбувається. Дитина може поводитися по-різному вдома та на просторах інтернету, або в школі.
— А про яке покарання може йти мова?
— Дуже добре розписали права дитини, а обов’язків — нуль. Формується споживач, і ось ці питання треба піднімати.
Знаєте, до мене приходять батьки підлітків 12-15 років, і вони були б щасливі, щоб дитину забрали кудись на перевиховання. Ось у Польщі, наприклад, можуть відправити у католицькіий монастир, у якому досить таких жорстких, регламентованих умов, де діти проживають якийсь час, поки їм не встигнуть прищепити правила.
Мені здається, час збирати фахівців, психологів, соціологів, юристів і інших, тому що вже настає момент, коли потрібно це виводити на законодавчий рівень. Форма покарання і штрафи, які сьогодні пропонуються Верховною Радою, не вирішать це питання.
У мене був випадок, коли 13-річна донька кинулася із ножем, спочатку вона зробила вигляд, ніби поріже собі руки, а потім кинулася на батька. Коли він сказав: “Тебе ж посадять”, вона відповіла: “А мені ще немає 14 років”. Тільки за весну у мене 5 випадків побиття батьків своїми дітьми. Зрозуміло, що це в жодних зведеннях не відображається.
— Як обмежити дитину від тієї агресії, яка подається у медіа, або ж її варто пояснювати, що агресивна поведінка — не вихід?
— Має вибудовуватися правильна ієрархія взаємин “дорослий-дитина”. У нас зараз чомусь стало модним, коли батьки дружать із дітьми. Тобто, йде повна підміна понять і сенсу взаємини “батьки-діти”.
У нас зараз деформоване ставлення до вчителя — він жебрак, безправний, із яким у шкільному коридорі завуч або директор розмовляють у неналежному тоні. У вчителя зовсім немає авторитету, немає ніякої форми осуду, не дай бог підніме голос, не те скаже, у результаті нападають батьки і авторитет школи падає.
Ми будемо говорити, що все починається у сім’ї, без сумніву, але давайте оглянемося навколо: чи багато у нас сімей, які базуються на традиційних цінностях? Їх дуже небагато. Я 25 років займаюся практичною дитячою психологією, бачила тисячі сімей, і за цей час я бачу динаміку того, що відбувається, коли розриваються родинні зв’язки, коли немає наступності покоління. Зараз прийшла плеяда батьків, які самі споживачі, вони егоїстично виховані і у них не вистачає бажання, резервів, вміння, тож і виховують вони такого ж споживача — просто відкуповуються.
(Побиття дівчинки однолітками в Одесі, 2018 рік)
— У навчальних закладах передбачена робота психологів, але часто вони не виконують свої функції. Може варто переглянути цю практику і зобов’язати психолога спілкуватися із дітьми?
— Як це відбувається насправді: вчителі і психологи бачать агресивних дітей. Але між агресивною дитиною, психологом і вчителем стають права дитини, а також батьки, які не хочуть сприймати ситуацію.
Тому вчитель і психолог, щоб не мати проблем із завучем, директором, батьками, які тут же починають скаржитися, займають позицію спостерігача.
— Це можна якось змінити?
— Потрібно міняти загальний погляд на дітей, не вирощувати, як квіточки на газоні, а розуміти, що це люди, які колись стануть поліцейськими, лікарями, токарями і так далі.
Потрібно робити загальну доктрину, натомість сьогодні діти діляться на свій/чужий, усе суспільство ділиться на свій/чужий. А зараз почався поділ — дорослий/дитина. Коли дали дуже широкі права для дітей, при цьому не надали обов’язків, відтак вони виходять у світ, де не працюють закони.
Тому ситуація із дітьми і підлітками буде погіршуватися, якщо суспільство не схаменеться. І ось якщо громадськість схаменеться і зрозуміє, що ми скоро на вулицю не вийдемо, тому що буде страшно (а підліткові банди — це жахливо, вони більш жорстокі, бо у дитини не сформовано остаточне поняття смерті), — тоді буде щось путнє.
