«Лихо прийшло раптово: моя донечка Аня злягла. Піднялась температура, з’явились скованість рухів і відсутність контакту. Тобто вона не відповідала на питання, не виконувала жодного прохання, не пила і не вживала їжу. Ще в суботу ми обидві були на вечірній службі в місцевому храмі св.Олександра Невського, сповідувались, в неділю причастились, а з вівторка її стан здоров’я помітно погіршився.
«Хвороба не піддавалась лікуванню, з’явились приступи асфіксії (задухи) – це патологічний стан, зумовлений різким недоліком кисню в організмі. Шість разів завмирало її серденько, синіли губи і життя покидало виснажене тіло. Лікарі і медсестри все своє вміння, енергію і високу людяність віддавали спасінню моєї доні.
Настоятель місцевого храму ієромонах Антоній розповів прихожанам про нашу біду і закликав усіх молитись за зцілення моєї донечки. Молились не тільки ті, хто знав нас особисто, а й всі небайдужі земляки, родичі прихожан, зовсім чужі люди, але воцерковлені. Подавали записочки «О здравії» у храмах сіл і міст. Покотилася хвиля доброчинності за спасіння по інших приходах Доманівщини, Первомайська і Вознесенська. Мама однієї місцевої дівчини за Аню молилась в Італії. Кожен відкрив в собі стільки любові, турботи і прагнення допомогти, що мені доводилось корегувати день і час їхніх відвідин та коли і який дієтичний супчик Ані принести. Допомагали грішми, медичним обладнанням, пропонували свої послуги, щоб підмінити мене особисто хоч на пару годин. Я ніколи навіть думки не мала, що довкола нас стільки чуйних сердець. Тепер твердо знаю: доброти людської є море!
На 42-ий день лікування у стаціонарі я написала заяву з проханням виписати Аню додому, дала розписку, що в подальшому всю відповідальність беру на себе. Була субота і зранку, після важкого приступу ядухи, нас привезли додому. Вже не було ні уколів, ні крапельниць. Так само не було й покращення і не було жодної радісної хвилини.
Отець Антоній мені казав: «Моліться! Материнська молитва піднімає утопаючого з морського дна».
Я тихо читала молитви, захлинаючись слізьми. Деякі коротенькі молитви повторювала десятки разів підряд. Хотілось кричати, плакати, але не могла я собі цього дозволити і тільки пошепки молила Бога, Божу Матір, Ангела-охоронця і всіх святих, щоб дали зцілення. Аня й сьогодні розмовляє зі мною здебільшого пошепки, бо за 5 місяців хвороби вона чула лише шепіт маминої молитви. Перед Паскою прийшли до нас вже ввечері два батюшки, о.Антоній та о.Іоан, і маслособорювали Аню та мене. Аня ці дві години була при свідомості і без приступів задухи.
Минуло кілька тижнів після Пасхи. Аня все ще не говорила, не ворушила навіть пальчиками. Їжу приймала через катетер. Настав звичайнісінький травневий недільний ранок. Я нахилилась до Ані і кажу: «Здрастуй моє сонечко! А вона раптом мені відповідає (з катетером для годування у роті): «Доброго ранку, мамо». Я тут же їй кажу: «Прочитай «Отче наш». Аня помолилась, а тоді ще і «Богородице, радуйся» і «Вірую». З жодного слова не збилась. Це сталось на 90-й день хвороби. І день цей був особливим, бо в церкві у четверту неділю після Пасхи здійснюється спогад про те, як сталося зцілення Христом розслабленого в Капернаумі…
Через годинку я витягнула катетер, Аня змогла самостійно пережовувати та ковтати їжу. Ще через 1-2 дні почала рухати пальцями рук і нахиляти голівку. Згодом почала потрохи ворушити ногами. Сьогодні моя донечка ходить, розмовляє, пам’ятає минуле і запам’ятовує нове.
Я і Аня дякуємо Богу за таке чудесне її зцілення та з вдячністю згадуємо таке масштабне духовне піднесення славних і відданих Богу людей, які так щиро бажали Анні доброго здоров’я. Будьте і Ви всі Богом хранимі та живіть з Любов’ю многії літа», – написала nashaversia.com.ua мама дівчини лариса Щербина із Доманівки Миколаївської області.