Закарпатські твариновбивці біля школи потруїли собак

Нещасні помирали у страшних муках прямо на очах у дітей

«Собака, якого я неодноразово підгодовувала, помирав у мене на очах. Я вийшла на перерві в магазин купити йому сосиску, а він, як я сподівалася, мав чекати на мене на вулиці. Але нещасний йшов, хитаючись. У його очах був біль. Погляд – спрямований у нікуди, з мордочки йшла піна. Я розуміла: собака помирає. Я кричала від безпомічності, у мене трусилися руки. До кінця уроків думати не могла. Вдома зарилася в подушку і довго плакала. Тієї ночі я не заснула й на хвилину. На ранок розболілася голова. Наступного дня до школи не пішла. Як мама не заспокоювала мене, нічого не допомагало» , пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Саме так розповіла газеті «Неділя Закарпатські новини» про жахіття під стінами навчального закладу третьокласниця Марічка.

Із дівчинкою батькам довелося йти до психолога. Жодні слова домашніх не допомагали подолати пережитий стрес.

Цими днями у Хусті трапилася надзвичайна подія. У місті розкидали отруту безпритульним тваринам – і вони помирали прямо під стінами Хустської спеціалізованої школи №6. Діти стали очевидцями конвульсій і мук нещасних чотирилапих. Вони були в шоці від побаченого.

Як виявилося згодом, це – далеко не перший випадок, коли викинутих на вулицю тварин вбивали подібними жорстокими методами. Три тижні тому собак у Хусті так само потруїли. Більше того, у районі вулиці Жайворонкової таке твориться досить часто. Навіть, як розповіла одна з читачок, торік там трапився нечуваний інцидент – чоловік із вікна з мисливською рушницею вирішив постріляти тварин. І відбувалося все серед білого дня, коли на майданчику бавились діти. Тож горе-снайпер міг запросто влучити в дитину.

Утім повернемось до отруєння тварин під стінами навчальної установи.

Із власних джерел нам стало відомо, що до вбивства собак може бути причетний один із заступників начальника комунального відділу міської ради.

Зокрема, саме він погрожував людям у Хусті, які підгодовували тварин-безхатьків.

«Я купувала у м’ясному магазині ковбасу. Раптом підійшов досить високий чоловік із вусами і почав погрожувати продавцям, що коли вони даватимуть тваринам їсти, він знайде їм проблеми. Я ж сама купувала ковбасу не для себе, а для них. Тож того разу лише уважно слухала. Я знаю, що він працює в міськраді, навіть знаю його прізвище. Переконана, що це його рук справа», – наголосила хустянка Марія Пилип.

Саме так описували чоловіка, що може бути причетним до отруєнь, й інші опитані.

«Мені відомо, що в мерії є людина, що ненавидить собак. Він кілька разів погрожував, що розправиться з ними. За руку я нікого не впіймав, але підозрюю, що то його рук справа. Труїли тварин не ветеринарними препаратами, а ліками для людей. Купували їх у звичайній аптеці. Усі симптоми сходяться», – запевнив ветеринар Дмитро.

Цікаво, що реакція самих хустян на вбивство чотирилапих була двоякою. Усі сходилися лише на тому, що місту потрібен притулок. Дивує, що дехто навіть захищав твариновбивць, мовляв, діти бояться собак. А те, що вони помирали прямо в них на очах, хіба не калічить їхню вразливу психіку?

Зокрема, після появи на сайті zakarpatpost.net інформації про надзвичайну подію один з читачів прокоментував її  так: «А якщо моя дитина боїться собак, як їх позбутися?»

Утім жінка йому відповіла: «По-перше, а якщо моя дитина ромів боїться, їх теж треба потруїти? По-друге, безхатьками тварини стають через те, що їх викидають колишні господарі й вони змушені шукати собі їжу, аби вижити біля тих же шкіл. І я не чула, щоб бродячі собаки когось покусали, а от що люди пограбували чи побили – фактів безліч! Тож боятися треба людей, а не собак. Собак хоч можна стерилізувати і роздати в люблячі родини»

Інша також слушно зауважила: «Собаки ніколи не нападають, якщо їх не провокувати! Виховуйте дітей в любові, бо в старості будете пожинати плоди свого «виховання».

Загалом коментарів до матеріалу було багато.Радує, що більшість із них писали адекватні люди, які люблять тварин.

Але повернемось до дітей. Саме їм довелося спостерігати за страшними муками помираючих собак. Більшість із них смерть бачили вперше в житті.

«Мене покликали на подвір’я хлопці, сказали, щоб подивилася, що з собакою. Оскільки наш сусід труїв вуличних тварин, я бачила симптоми, як помирають нещасні. Бабуся завжди намагалася їх рятувати і неодноразово це їй вдавалося. Але те, що я помітила, викликало в мене шок. Того дня більше думати ні про що я не могла. Мені було навіть байдуже, що можу отримати погану оцінку, хоча вчуся добре. Собаки – єдине, що крутилося перед моїми очима. Усі думки були зайняті ними,  – розповіла дівчинка Іванка.

«Смерть дуже страшна. Невинний собака хотів жити, він ніколи не був агресивним. Ми з однокласниками часто його гладили, підгодовували. Це просто жах! Як можна бути таким безсердечним?!» – наголосила інша школярка, Аліна.

«Я мрію про те, аби той, хто це зробив, помирав у ще страшніших муках! Він на це заслуговує. Не можу підібрати слова, щоб передати страждання нещасного собаки. То було видовищем не для слабких, тим більше не для дітей. У мого брата-першокласника почалася істерика. Я не знав, що з ним робити, адже й сам ледве стримував себе», – зізнався Андрій.

Цікаво, що 7 квітня 2013 року в Ужгороді було підписано Меморандум з міськими головами Ужгорода, Мукачева та Хуста з питань регулювання чисельності безпритульних собак. Метою документу було узгодження дій приватної, громадської та владної ініціативи щодо вирішення проблеми утримання безпритульних тварин та забезпечення виконання Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Згідно з Меморандумом собак мали відловлювати гуманними способами, лікувати, стерилізувати і тільки у випадку, якщо тварина хвора або небезпечна  для суспільства, шляхом ін’єкції проводити евтаназію. У міській раді запевняли, що всі документи майже готові і земельну ділянку, на якій повинні розмістити «новий дім» для безпритульних тварин, вже виділено.

Відтоді минуло п’ять років. За цей час в Ужгороді відкрився «Барбос», у Мукачеві – аж два притулки, а в Хусті – досі немає жодного.

Більше того,  у місті на будівництво подібного закладу не передбачено кошів, а ділянку, яка давно чекала на господаря, за словами волонтерів, зараз їм у мерії обіцяють віддати лише у тимчасове користування.

Тож невже Хуст так і не матиме приміщення для безпритульних тварин… адже їх у Хусті ніхто навіть не стерилізує… а потім дехто лише нарікає на те, що вони народжують цуценят і їх стає все більше.

Наразі бажаючі взяти на себе турботу про чотирилапих знайшлися, але вони переконують, що їм влада усіляко встромлює палки в колеса.

І ще один важливий нюанс. На жаль, дехто з хустян ставиться до собак дуже безвідповідально. Коли тварина набридає, її викидають на вулицю. Більше того, чимало мешканців сіл району, коли вирішують завести породистого домашнього улюбленця, старих собак нерідко привозять до Хуста і залишають абиде, мовляв, виживуть, бо їсти дадуть. Шкода, що в нас досі не діють відповідні закони щодо захисту тварин.

А чому немає собак-безхатченків у Німеччині?

Бо там якщо собака загубився або втік, його за лічені дні піймають, повернуть власнику або направлять до притулку. Якщо собака вільно бігає вулицями, хтось обов’язково зателефонує до спілки із захисту тварин – і чотирилапого відразу заберуть. І там такого господаря, що сам позбувся тварини чекав би не просто штраф, а реальне позбавлення волі на кілька років.

Україні ж пора жити за європейськими законами не лише на словах, але й на ділі!

Перед виходом матеріалу в публікацію Хуст сколихнула знову страшна звістка. У місті знову труїли собак. Цього разу нещасні помирали під стінами іншої школи – гімназії-інтернату.

Марина АЛДОН,  газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net