Чому закарпатська вчителька повісилася. Нові деталі
Відчувалося, що вона дуже самотня, від неї так і віяло одинокістю і якоюсь приреченістю
13 листопада в Хусті у власній квартирі знайшли повішеною викладачку Закарпатського базового медичного коледжу. Що ж стало причиною того, що жінка вкоротила собі віку? Газета «Неділя Закарпатські новини» поспілкувалася зі знайомими 45-річної Оксани Янюк і спробувала з’ясувати причину трагедії, пише газета «Неділя Закарпатські новини»
«13 листопaдa, близько 11 години, рaнку до чергової частини Хустської поліції надійшло повідомлення вiд фельдшерa «Швидкої допомоги» про те, що лікарі констaтувaли смерть мiсцевої мешканки 1973 року нaродження через повiшення. Слiдчо-оперaтивнa групa, яка прибула на місце події, поспілкувалася з мaмою зaгиблої. Жінка запевнила, що у дочки остaннiм чaсом був депресивний стaн. Тiло загиблої нaпрaвили нa експертизу, а обстaвини трагедії нaрaзi з’ясовуються», – повiдомили у полiцiї.
Але що підштовхнуло Оксану до депресії? Невже в колективі відбувалося щось таке, що призвело до нервового розладу? Чи в її родині виникли проблеми? Жінка була давно розлученою, друзів не мала, мало з ким спілкувалася. Можливо, якби вона мала з ким поговорити про наболіле, трагедії б не трапилось. Ймовірно, в її душі давно коїлося щось недобре. Тим більше що всі в один голос запевнили, що вона давно була пригніченою. Але цікаво, чому ні з ким не поділилася про те, що її турбувало. У неї навіть не було сторінки в соцмережі, а там як-не-як багато хто знаходить співбесідників бодай для того, аби незнайомим у реальному житті людям висповідатися або просто поспілкуватися про буденні речі чи за вподобаннями.
Утім потребу в спілкуванні жінка мала, але чомусь не наважувалася нікому відкрити душу. Ось як розповіла про останню зустріч із Оксаною її знайома. «Тижнів три я гуляла в парку з дітками. Ми побачили її. Вона нас не бачила, дивилась ніби кудись в нікуди. Пройшлася доріжкою і неквапливо сіла на лавицю. Потім взяла дзеркало, нафарбувала губи, поправила зачіску, ще трохи посиділа і пішла собі. Вигляд у неї був занепокоєний. Відчувалося, що вона дуже самотня, від неї так і віяло одинокістю і якоюсь приреченістю. Шкодую, що не заговорила з нею. Однак трагедії тоді ніщо не передвіщало, її всі звикли бачити такою дивакуватою. Вона й раніше була якоюсь відстороненою від світу, можливо, не могла пережити розлучення з чоловіком. Однак то було давно, минуло багато років. За такий час уже можна було оговтатись. Та й за бажанні вона могла знайти іншого і створити нову родину», – розповіла Лариса.
У колективі також про біду ніхто не підозрював. Колеги відгукуються про Оксану тепло, кажуть, що вона була дуже відповідальною, неконфліктною, але за все дуже переживала і кожне слово, сказане навіть не на її адресу, брала близько до серця. «Дітей вона не мала. Казала, що боїться народжувати. Хоча це звучить дивно, бо людина з медичною освітою розуміє весь процес, до того ж давати життя закладено природою у кожну жінку, – зазначила одна з викладачок. – Після розлучення, коли захворіла її старенька мати, чоловік допомагав їй, хоча вони вже разом не жили. У мами був тоді інсульт. У нього зараз інша родина, дружина і діти. Утім я впевнена, що вона наклала на себе руки не через нього. Та й на роботі нічого особливого останнім часом не відбувалося. Не виникало з нею ні непорозумінь, ні сварок,абсолютно нічого… Гадаю, у неї просто була якась сильна депресія. Загалом вона була дивною навіть до одруження».
Та все ж досить дивно, як у колективі медиків, де людям із фаховою вищою освітою добре відомі і симптоми, і можливі наслідки депресій, ніхто не спробував жінці допомогти, не запропонував підтримку. Адже про її стан знали всі. Коли ж викладачі дізналися про те, що сталося, були шокованими і не могли зрозуміти, що саме призвело до суїциду.
Колишні студенти відгукуються про Оксану Янюк із повагою, запевняють, що до вихованців вона ставилась добре, за собою доглядала, була лояльною та спокійною. Утім те, що викладачка була завжди засмученою і пригніченою, ніщо їй не приносить справжнього задоволення, помічали навіть вони. «Вона викладала в нас терапію, постійно була якоюсь сумною, ні в чому не бачила радості: ні в роботі, ні в материнстві, ні в сім’ї. Мала все і могла мати ще більше. Але вона була не нещасною по життю, а, нещасною в собі… Ми завжди шкодували її. Видно, все нашарувалося одне на одне, життя вона майже прожила, а сліду не залишила… Із чоловіком давно розійшлися, та не думаю, що це стало причиною затяжної депресії. Щасливою вона не виглядала навіть із ним, у ті часи, коли вони жили разом. Загалом її не можна було назвати комунікабельною, ні з ким особливо не спілкувалася, лише з мамою. До речі, її мама теж працювала в тому ж коледжі, але вона вже старенька. Їй років 70. Не знаю, як вона, бідна, пережила таку страшну втрату», – поділилася думками Валентина.
За словами дівчини, Оксана була дуже розумною, багато вчилася, вдосконалювалася, студентам завжди цитувала уривки з книжок, а вони дивувалися, скільки всього їй вдається запам’ятати.
Як повідомила ще одна колега викладачки, Оксана дуже переймалася питаннями здоров’я, можливо через те, що багато знала про різні недуги. Тож, ймовірно, вона хворіла ще чимось крім душевного розладу, але тримала це в таємниці і боялася наслідків.
Утім чому саме жінка вкоротила собі віку, що, власне, стало тією крапкою над «і» тоді, коли вона полізла в зашморг, точно сказати ніхто і не зміг…
Марина АЛДОН, «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
