Чому в нашому суспільстві з багатьма речами відбувається перекіс і багато хто навіть цього не усвідомлює?
Газета «Неділя Закарпатські новини» спробувала розібратися, що в нас не так.
Чому зайві шкільні дисципліни і обмеження на уроках не роблять із закарпатських дітей успішних
Хто що б не говорив, а сучасна школа від радянської відрізняється не так уже багато чим. Досі в багатьох населених пунктах області на останній дзвінок навіть дівчата одягають радянську форму. Як би це абсурдно не звучало, але ці нещасні діти волею-неволею одною ногою опиняються в часах, у яких жили їхні батьки та вчителі у період їхньої молодості.
Але це ще півбіди. Методи виховання школярів теж на Закарпатті та і в Україні загалом часто радянські. Вчитель може накричати, вдарити учня, образити, підняти на сміх перед однокласниками. Хіба це гуманно? За кордоном за таке звільняють одразу, а в нас – хіба що після журналістського розголосу. Та й дирекції навчальних закладів після скандалів часто не хочуть іти на контакт із пресою, приховують правду і ховаються від камер та фотоапаратів.
Але й самі програми викладання непристосовані до сучасних реалій.
Скажіть, для чого більшості з нас у дорослому житті, навіть людям, які працюють у сфері точних наук, тангенси, котангенси, синуси, косинуси? Треба вміти порахувати гроші! Усе інше робить комп’ютер! А калькулятор зараз є на кожному навіть найпростішому телефоні.
Тож для чого забивати маленькі дитячі голівки такою непотрібною інформацією! Та ще й комусь заманулося ЗНО з математики запровадити! Але це вже повний абсурд!!! І нещасні учні повинні зазубрювати формули, які ніколи переважній більшості з них не будуть потрібними.
Або навіть із української мови… кому треба в повсякденному житті визначати основні та другорядні члени речення? Навіть журналіст, людина, що працює зі словом, ніколи не шукає у написаному матеріалі, де в реченні підмет, а де присудок. А чи буде їх шукати перукар, будівельник, банківський працівник, адвокат, суддя чи народний депутат?
Іноземні мови також викладаються так, що без репетитора дитина не знає майже нічого. Але й цих знань для живого спілкування, скажімо, з англійцем чи німцем недостатньо, бо дітей вчать не тому, чому треба. І, поїхавши бодай на кілька днів за кордон, дитина це усвідомлює і відчуває власну безпорадність, незважаючи на 12 балів у табелі, у неї неправильна вимова, бідний лексикон.
А хіба правильно на чужій мові учня вчити одразу писати? Адже на рідній дитя спочатку вчиться говорити і книжку та ручку бере до рук аж через шість років. Але в нас ростуть справжні вундеркінди?! Вони в першому класі повинні читати й писати іноземною, хоча говорити вміють з десяток слів.
Загалом учень повинен розвиватися індивідуально, вдосконалювалася в тому напрямку, до якого має талант, і не забивати голову зайвою інформацією. Так зараз робиться в Норвегії.
Та поговоримо про інше. Вчителі часто ображаються, коли батьки кажуть, що школа не вчить життя. А що б вони хотіли, щоб діти цілими ночами романи читали чи вивчали збірник математичних завдань? Тепер у них інше життя, їх більше цікавить техніка. І це природно. У дорослому житті їм потім не романи переповідати потрібно буде, а працювати з цією, а то й із набагато досконалішою технікою. Чому зараз діти краще від батьків розуміються на телефонах та комп’ютерах? Тому що внутрішньо усвідомлюють, що це їм справді згодиться. А ще й дорослі не хочуть визнати правду. Так діти тепер від батьків та вчителів на 10 кроків попереду! І це добре, бо вони самостійно займаються самовдосконаленням. Адже головне – не мати в голові енциклопедію нікому не потрібних даних, а вміти знаходити потрібну інформацію в Інтернеті оперативно, комплексувати в підсвідомості важливе і недоречне.
Нинішня шкільна модель дуже застаріла. І це потрібно визнати всім.
Чому учнів не вчать заробляти гроші? Чому не проводять практичні, а не теоретичні бізнес-уроки? У двійочників мозок не забитий непотрібною інформацією, вони більш пристосовані до реалій життя, тому вони потім й стають багатими, успішними і впливовими, а відмінники – зі своїми високими балами, університетськими дипломами з відзнаками і нездатністю реалізуватися та знайти себе – працюють на них.
Дітям постійно кажуть: «Вчися, бо будеш дурним! Бо тебе не візьмуть навіть вулицю замітати!». Але це просто залякування, на які ведуться лише старанні учні. І ці слова потім їм так вкарбовуються в підсвідомість, що, навіть навчаючись лише на відмінно, вони живуть із постійним страхом втратити роботу, розпочати власну справу, спробувати щось нове, ризикнути врешті-решт.
А кому насправді потрібні ті гарні оцінки, перемоги на конкурсах та олімпіадах, які зовсім нічого не дають учням – вчителям, від яких вимагають переможців директори, а від тих у свою чергу управління, Департаменти та Міністерство освіти. А чому страждати повинні саме діти? Наші діти! Те найдорожче, що ми маємо!
На жаль, багато знань, які подаються в школах, абсолютно відірвані від реального життя.
А чому сміятися на уроках дітям не можна? Чому за це виганяють із класу? Чому учні повинні приховувати емоції? Адже вони живі! Вони не камені, а діти! У них є свій внутрішній світ. Невже маленький прикол – це кінець світу? І яке право врешті-решт має вчитель ставити одиниці за погану поведінку? Поведінка – це не рівень знань і до навчання не має жодного стосунку.
Сумно, але подібних нелогічностей в освіті надто багато.