Гра в дурня
Трапляється з тобою інколи таке, про що ти і думати не міг, що і приснитися тобі боялося, що не входило в жодні твої захмарні та запаморочливі плани… Але трапляється. Оце лежиш собі, думаєш собі про високе, обмірковуєш ідею нового твору, мрієш про подорожі і пригоди на Мальдівах чи в Австралії, фантазуєш про райське життя десь на околиці Ріо-де-Житомира, а тут раз – і на тобі! Неочікувана, але банальна пропозиція, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Але пропозиція мені таки надійшла.
І що мені запропонувала ця жінка? Ха! Вона прорекламувала мені одного молодого чоловіка (ай-яй-яй!) як потенційного кандидата у президенти України. Ха-ха! Хлопець у своєму житті ще не зробив нічого, про нього навіть у його районі мало хто чув, але от президентом він стати може, бо амбіцій має повні штани. Якщо ми всі, звичайно, одноголосно, а як інакше, проголосуємо, звісно, за нього, бо за кого ж іще – усі ж давно всім набридли! Він здоровий чоловік, не думайте. Він скромний – запевняю вас. Навіть батьки не знають, що він хоче стати президентом! Отак от! І не інакше.
Тож я маю, ні, я зобов’язаний агітувати за цього чоловіка, бо тільки нові люди зможуть зробити Україну великою, а українців справді щасливими. І не тільки агітувати я маю – переказати суму по можливості у виборчий фонд цього кандидата. Але хвилюватися я не маю, бо якщо, але такий варіант не розглядається, наш кандидат не переможе, то мої гроші мені повернуть на мій рахунок дуже швидко. Бо кандидат чесний чоловік. А як інакше?
Зізнаюся, я був спантеличеним.
Між цим усім у розмові – вона писала, а я читав – прозвучало багато тем, які активно обговорює суспільство. Про тарифи і ціни, про євробляхи і олігархів, про старі пики у телевізорі і нові форми маніпуляції свідомістю, про війну і тих, хто на ній заробляє, про патріотів і жидів… Усе так, усе – правда. Але…
Звичайно, і це вже кожен розуміє, нами маніпулюють. Звичайно, ми не задоволені таки життям, бо ми – найбідніша країна Європи, і хочемо змін. Звичайно, ми вже кілька разів хотіли змін і робили революції. Звичайно, революції перемагали, а система корупції, очолювана олігархами, залишалася та сама. То напрошується висновок, що щось не так у цьому житті. Або ми не знаємо чого хочемо, або ми не здатні зробити життя таким, яким би хотіли. Так чи інакше – результат один. І люди це бачать. І хочуть знову щось змінити. Знову революція!
Але я хочу сказати тепер тільки про себе. У мене, вічного революціонера, учасника усіх українських революцій, склалося таке враження, що двадцять сім років тому я сів грати в дурня із шулером. Колода має 36 карт всі вони відомі. Є чотири тузи і чотири королі. Правда, одне обличчя може мати то ту, а то цілком іншу масть. Це залежить від ситуації, певно. Чи від волі високопрофесійного шулера? Відразу отак і не розбереш. А от дама чомусь у цій колоді вічно одна. І вона вся така хрестово-піково-червово-бубнова. Тобто – масть ніби міняється, але впевнено про це сказати не можеш, а обличчя залишається одне і те ж. А інколи аж перехреститися хочеться, бо оце на лобі у неї черва, а на грудях таки хрест. Чур-чур! Згинь, нечиста сило!
І ще. Всі ці королі, і я в цьому впевнений, вступають у таємну змову з шулером. Дама вступає в змову теж, але з чужим шулером. Тому і не може стрибнути вище голови.
З вальтами у цій колоді карт взагалі щось незрозуміле коїться. Їх аж занадто багато. І, аналізуючи ситуацію, доходиш до висновку, що серед цієї когорти немає жодного козирного. Значна частина із них – це розжалувані королі, інша – самозвані колишні шістки. Всі вони галасливі, незадоволені життям і схожі на малих шавок на повідцях – гавкають голосно, кусають за штанину, смикаються у різні сторони та пісяють (і не тільки) на місці, саме там, де на них крикнули та назвали по імені. Добкіни-гопкіни-жопкіни-вилоноси-шуфродої-підрахуї-кернесонаперсточні! Всі вони залишаються постійно при ділі. Тобто при посадах і в політиці, а не за гратами.
Є ще якісь карти у тій колоді. Але вони жодної ролі не грають. Скажу навіть більше: їх або постійно б’ють, або, поки до них доходить черга, гра уже закінчується. Та хай би закінчувалася та клята гра! Але проблема в тому, що кожного разу дурнем із гри виходиш саме ти! І оце неприємне відчуття не дає тобі спокійно спати.
Логіка і здоровий глузд протестують. Але підла закономірність усіх цих політичних процесів приводить усіх нас до закономірного результату – дурень ти!
Як не намагалися свідомі революціонери першої хвилі агітувати за Чорновола – президентом обрали комуніста. Як не старалися учасники Помаранчевої революції домогтися справедливості – президентом обрали комуніста. Революція гідності мала повалити режим бандюковичів і повалила його, привівши до влади комуніста. Правда, цей ще й олігарх. То хіба могло таке статися без шулерства?
Коли сідаєш грати в карти, думаю я собі нині, то варто переконатися, чи не сидить навпроти тебе шулер. Бо грати із шулером – справа невдячна, безперспективна, небезпечна і призведе тебе до однозначної поразки. Шулер спробує ввести у гру короля із шахівниці, дамку із шашок, а туза із татуювання на тілі злодія в законі… Щоб виграти, потрібно або вбити шулера, або поміняти колоду карт із одночасною зміною правил гри. Тоді, може…
А молодий чоловік із амбіціями кандидата мені таки сподобався. Шансів у нього нема, але усвідомлення того, що щось треба міняти у цій країні, вже визріло у його голові. Віриться, що з часом у цю голову ще й мудрість прийде. І не тільки у його голову.
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net