Знайти любов мрії можливо – як це зробити

Кожен, хто хоче знайти кохання всього життя, повинен розуміти, що люди притягують у життя саме тих людей, на яких вони заслуговують і тих, чиї вібрації резонують з їхніми вібраціями.

Варто розуміти, що відчуваючи самотність – не треба заповнювати своє життя першими зустрічними людьми. Саме ваша людина прийде у ваше життя лише в той момент, коли ви перестане її намірено шукати і станете більше концентруватися на собі, пише Україна.

Якщо ж вам не вистачає терпіння, якщо ви не можете налагодити зв’язок зі своїм внутрішнім “я”, якщо ви позбавлені почуття щастя і умиротворення, то так і продовжите зустрічати на своєму шляху особистостей, які не зможуть принести вам щастя.

Приділяючи особливу увагу своєму життю, прислухаючись до себе, своїх бажань та відчуттів і насолоджуючись кожною хвилиною життя, ви тим самим залучаєте до свого життя любов.

За законом тяжіння, в кожен конкретний період часу ми притягуємо до себе тільки ті речі, які дійсно можемо зараз отримати. Ми притягуємо до себе людей, чиї вібрації резонують з нашими.

Тому якщо ви розумієте, що на даному етапі життя маєте справу тільки з незрілими особистостями, значить, прийшла пора підвищити свої вібрації. Тобто, випромінювати любов, мир і гармонію. Таким чином ви зможете притягувати до себе людей і речі з аналогічними вібраціями.

Нагадаємо, що як раніше повідомляв  zakarpatpost.net, газета «Закарпатські оголошення» поєднала долі двох самотніх ужгородців.

Життя – дивна річ, і ніхто ніколи не знає, коли йому посміхнеться нечуване щастя. Особливо цінним воно здається після років смутку і страждань. І найбільше ним дорожать літні люди, які пройшли чималу дорогу випробувань і яким хочеться нарешті спокою та затишку поруч із близькою серцю людиною, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Микола давно втратив дружину, більше 20 років жив один.  Оскільки мав високу пенсію і поруч були діти, він ніколи не відчував потребу поруч у іншій жінці. Коли знайомі піджартовували і питали, чому не одружиться, адже він вдівець, завжди казав, що ще та не народилася, яка зможе йому замінити покійну Марію.

Однак так склалося, що, втративши вдома роботу, син виїхав на заробітки в Англію, а згодом забрав із собою дружину, а невдовзі вслід за ним разом зі своєю сім’ю виїхала і донька. Тож Микола залишився один  – без дітей та онуків у великій ужгородській порожній квартирі. Йому було 65 і він почувався дуже самотньо.

Він звик до оточення. Йому хотілося з кимось поговорити. Та не було співрозмовника. Багато хто з друзів уже помер, тож чоловік усе більше відчував потребу в людині, яка б стала другом, яка б змогла вислухати,  підтримати, просто побути поруч.

«Мені потрібна жінка!» – якось вранці твердо вирішив для себе Микола.

Але де ж її взяти? Кілька днів він думав над тим, де познайомитись, де знайти хорошу людину. Гуляючи набережними, він щоразу задивлявся на одиноких жінок, але до жодної з них так і не наважився звернутися. Та раптом одного разу у газетному кіоску він побачив газету «Закарпатські оголошення». Чоловік згадав, що там є рубрика «Клуб знайомств». Микола без вагань купив газету і одразу помчав додому.

Вдома сів на диван і перечитав усі оголошення. Але не привернула увагу жодна з анкет. Тоді він зрозумів, що треба самому про себе заявити.

Наступного ранку завітав до редакції газети «Закарпатські оголошення» і подав оголошення про пошук хорошої турботливої жінки. Трохи ніяковів, бо не знав, як описати себе, утім у нього вийшло дуже добре. Оплатив оголошення на рік уперед. Думав, що листів надходитиме мало, але за тривалий проміжок часу хоч якась нормальна жінка мусить знайтися.

Та яким було здивування працівниці редакції, коли через три тижні вона побачила Миколу знову на порозі. Однак цього разу він був не один, а з симпатичною жінкою років 60. Вони трималися за руки і очі обох сяяли від радості.

«Це – Марта!» – представив закарпатець незнайомку.

Чоловік просив більше не давати в друк його оголошення, бо, мовляв, те, що шукав, він уже знайшов.

І коли дівчина запропонувала йому повернути гроші, які він оплатив авансом, Микола категорично відмовився.

«Те щастя, яке я зараз маю, не варте ніяких грошей! – усміхнено заявив він.

Ужгородець дуже дякував за допомогу «Клубу знайомств», переконував, що газета «Закарпатські оголошення» не просто з’єднує людські долі, а допомагає повірити в себе та у всепереможну силу великого кохання.

zakarpatpost.net