Сповідь закарпатки. Рідні кажуть, що мене прокляли
У давні часи від одного лише слова «прокляття» у людей пробігали мурашки тілом.
Нині навпаки – навіть діти полюбляють лоскотати собі нерви «страшилками». Дорослі частіше говорять, що це все дурниці. Тільки чомусь кількість спеціалістів з профілю «зніму прокляття» не зменшується… Наша читачка Олена у такі пережитки не вірила. По-перше, до останнього часу все у її житті складалося якнайкраще. Але про все по-порядку. Ось її лист:
«…Неприємності почалися після того, як я вийшла заміж. Мій чоловік – кавказець, ми одружилися в Україні та поїхали до його родичів. Зустріли нас непогано, але я знала, що батьки чоловіка ображаються на сина через те, що він із ними не порадився, коли збирався одружуватися. Звісно, на рідну дитину ображалися недовго, вирішили, що невістка їх хлопчика вправно обкрутила. Тим більше що аж дві родини у їх селі чекали повернення Сергія після інституту, причому обидві пропозиції були вигідні, та й дівчата непогані.
Таким чином я опинилася під перехресним вогнем трьох сімей. Згодом до моїх свекрів приєдналися всі їх родичі. Не скажу, що мене ображали чи принижували, але з кожним днем у висловах стримувалися все менше. Зрештою, я завагітніла і стала почувати себе дуже погано. Але вагітність була першою, і я думала, що так і має бути. Лише одного разу до мене підійшла далека родичка і сказала: «Хіба ти не бачиш, дитино, що тебе тут прокляли на смерть? Тікай швидше, бо буде пізно. А чоловік, якщо кохає, то приїде до тебе».
Ці слова засіли в голову, але я все-таки не вірила. Та подумала: може, це й брехня, але вдома мені буде спокійніше, мабуть, мені не підходить клімат…
Коли повернулася, то самопочуття не покращилося, але батьки порадили ходити в церкву, заспокоїтися, молитися за себе, дитину, чоловіка, його родичів і спокійно чекати пологів. Після народження доньки чоловік приїхав до мене і залишився. Але через півроку сталося лихо з його батьком – він почав сліпнути. А ще через рік – нервова хвороба матері призвела до того, що її забрали у психлікарню. Чоловік наполягав, щоб ми поїхали до його батьків. Я розуміла: відмовлюся – можу його втратити. Тому погодилася, але дуже боялася…
Після другого приїзду ми примирилися і спілкувалися спокійно. Згодом здоров’я батька покращилося, але мати все-таки не видужала. Тепер деякі мої подруги та родичі кажуть, що це прокляття повернулося до них. Адже не тільки свекри мали проблеми зі здоров’ям, а ще й одна із потенційних наречених мого чоловіка потрапила в аварію. А я все-таки не вірю…»
Страшилки про родові прокляття лякають науковців. Дехто не вважає за науку психогенетику, але ті, хто нею займаються, наполягають на своєму: родові прокляття існують і діють. Примітивно це пояснюють так: від батьків ми одержуємо долю. Від нещасливих батьків – негативні налаштування (бо такі люди не вірять, що щастя можливе взагалі), а від щасливих – позитивні. Психогенетики погоджуються, що прокляття далекої нам людини може і не подіяти, а от словесний вирок від родича (а тим паче – найближчого!) впливає надзвичайно сильно. Коли людина, якій ви довіряєте, без перешкод (а частіше – неумисно) бажає вам зла або проклинає – вона формує негативну психологічну програму. Спочатку це вас дратує, потім переростає у невроз, згодом нервові розлади підточують імунітет, за цим розпочинаються хвороби і т.п. Але найдивніше те, що деякі науковці не заперечують ефективність різних «бабок». І пояснюють це так: сила цілительниць (як і психоаналітиків) не в тому, що вони знімають прокляття, а в тому, що повертають людині впевненість і відновлюють механізм психологічного захисту.
Редакція звернулася за роз’ясненням (що робити, коли вас проклинають) до представників Церкви. Ось відповідь: «Прокляття – це прикликання зла на людину, позбавлення її благословення, осудження її на страждання. Для порівняння – поняття «благословення» є протилежним, це побажання добра і щастя. Прокляття бувають заслуженими й незаслуженими. Якщо ви не вчинили нічого злого людині, а вона вас проклинає – таке прокляття є незаслуженим. Біблія каже: «Як горобець спурхне, як ластівка полетить, так незаслужене прокляття не збудеться» (Притчі 26:2). Псалмоспівець також звертається до Господа: «Вони проклинають, а Ти благослови» (Пс. 108:28).
Коли ж прокляття на вашу адресу прозвучало у відповідь на несправедливість, то воно може мати силу. Сильним є і батьківське прокляття, і благословення. Найбільшу силу, як стверджує старець Паісій Афонський, мають прокляття несправедливо ображених знедолених людей: вдів, сиріт та інших. Якщо ви проклинаєте навіть через образу, пам’ятайте, що чините великий гріх, а тому накликаєте прокляття й на себе. «Хто благословляє свого ворога, благословляє самого себе, і хто проклинає його, проклинає себе. Хто молиться за ворога, молиться за себе, а не за нього» (святитель Іоанн Златоустий). Тому Біблія забороняє проклинати: «Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте» (Рим. 12:14). Старець Паісій порівнює того, хто проклинає із убивцею, який узяв пістолет і стріляє. Той, хто розлютив людину і довів її до прокльонів, розділяє з ним провину. «Не лихослов раба перед господарем його, щоб він не прокляв тебе, а ти не залишився винним» (Притчі 30:10). Коли почули прокльони на свою адресу, подумайте, чим ви могли образити цю людину, постарайтеся, як каже апостол, зробити все, щоб примиритися. Якщо немає можливості зустрітися, то попросіть прощення подумки. Старанно моліться про мир із ображеним. Навіть якщо не відчуваєте за собою вини, покайтеся перед Богом у таїнстві сповіді. Скажіть: «Коли я образив, то жалкую про це і прошу прощення». Прийміть Святе Причастя, яке дасть вам Боже благословення. Частіше причащайтеся – тоді жодні людські прокляття не матимуть над вами сили».
Газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
