Закарпатець тішився, що його коханку звати так само, як і дружину… але недовго, бо «підставив» телефон
Мій друг Толя дуже тішився тим, що його коханку звати так само, як і дружину. Обидві – Юлії. Треба ж, яка удача! Тож він був упевнений, що жінка ніколи його не зможе розкусити. Ім’я коханої ніколи не промайне у їхніх розмовах, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Тобто навіть якщо таке колись і станеться, то дружина нічого не зможе запідозрити. Бо ж буде думати, що мова про неї, а не про її суперницю.
Але люди думають, що вони – такі вже хитрі та винахідливі, а доля буває ще хитрішою від них. Так от, Толя купив собі якось дуже крутий телефон. І це була його улюблена іграшка. Якщо б він знав тоді, яку бомбу придбав для себе за свої кревні.
Встановив він собі і голосовий набір. І теж дуже радів, що телефон, ніби собачка, так справно виконує всі його команди.
Я навіть сміявся із тих дитячих радощів друга. А він через це на мене трохи сердився. Але одного разу телефон, який досі був його слухняним собачкою, його все ж таки зрадив.
Того разу він сказав дружині, що йде на риболовлю. Дружина побачила нас разом. Вона не знала, що я поїду потім на дачу, а Толя має намір іти до коханки. Дуже важко мені було підігравати другу, я боявся образити цю обдурену ним жінку. Але і сказати їй правду я все ж таки не мав мужності.
Уважав, що це має зробити сам Толя – як справжній чоловік, якщо тільки захоче сам у всьому зізнатися. Але його влаштовував такий стан справ. Він був не проти дружини, але й не проти того, щоб розважитися.
І от саме того дня він і спалився. Телефони вони залишили у спальні і почали займатися любощами. Як у таких випадках буває, Толя почав обсипати компліментами свою коханку.
– Юлю! Що б я без тебе робив! Я навіть не знав би, яке воно на смак – життя! Яка ти гарна, Юлю! Яка ти ніжна! Я навіть не підозрював, що бувають такі жінки на світі. Я не знаю, чим заслужив це щастя, Юлю!
Словом – пішло і поїхало. А телефон, навчений відгукуватися на ім’я Юля, одразу ж почав набирати номер дружини. Ні, щоб записати її – дружина чи кохана. А він зафіксував – Юля. Ну то дружина й вислухала всю ту тираду, яку Толя виголосив у ліжку коханці.
При цьому не стала дзвонити. Не стала з’ясовувати стосунки одразу ж, по телефону. Просто мовчки все вислухала.
А увечері Толя побачив, що його валізи і рюкзаки стоять під балконом. На одному з них була прищеплена записка: «Можеш іти до своєї Юлі, бовдуре! Ти заслужив це щастя!».
Толя став просто у дворі кричати, що він ні в чому не винен, що дружина даремно його підозрює у якихось страшних гріхах, а він чистий – як янгол.
Але дружина була непохитною.
– Юлю! Я тебе кохаю! Може ти бачила мене десь з якоюсь жінкою. Та це випадковий зв’язок, – кричав Толя. – Вона ж не варта і твого мізинця. Це ж лінива і поверхова жінка! Як ти могла таке подумати, що я обміняю тебе на якусь іншу.
Але дружина дверей так і не відчинила. І навіть не вийшла на балкон, щоб попрощатися і помахати чоловікові білою хустинкою – на прощання.
Толі нічого не залишалося, як забрати манатки, викликати таксі і податися до коханки. Але замість милої та ніжної жінки він зустрів розлючену пантеру:
– Я вже в курсі, що твоя тебе виставала! Можеш йти на всі чотири сторони.
– Та ти що! – ошелешено вигукнув Толя. – Ти ж сама знаєш, що я тебе кохаю. Ми ж так довго мріяли про те, щоб я розлучився з дружиною! Ми ж будемо жити удвох.
Але коханка, стала чомусь цитувати недавню розмову з дружиною.
– Це ж випадковий зв’язок, – єхидно зауважувала вона. – Я ж не варта мізинця твоєї дружини! А ще я лінива і поверхова.
Коханка з гуркотом зачинила двері. Йому знову довелося викликати таксі. І він подумав, що найкраще зараз все ж таки поїхати в село до батьків. Добре, що хоч там він може приткнутися.
Став шукати номер батьків, до яких він не так часто і дзвонив. Тут побачив якісь незрозумілі дзвінки. Виходить, він недавно дзвонив і до дружини, яка в списку значилася як Юля, і до коханки, яку він для конспірації записав як Юля-бухгалтер.
І тут до нього почало доходити. Телефон відгукувався на імена. І сам гарячково дзвонив то жінці, то коханці.
Спересердя Анатолій ледь не кинув телефоном об асфальт. Але згодом передумав. Все ж таки дуже дорога річ. Того вечора він поїхав до батьків. Дружина згодом подала на розлучення і навіть чути не хотіла про якесь там пробачення. Коханка так само – не відповідала на дзвінки і не відчиняла йому дверей.
Зараз у Толі є дешевий телефон – кнопковий. Каже, ще колишній він продав. Мабуть, йому зараз дуже потрібні гроші. А ще хотів позбутися свідка свого розбитого життя. Бо зрозумів, що телефон – то непокірний собачка. А просто бездушний робот, який виконує одну і ту ж саму програму.
Іван РОСОХА, газета «Поради», ексклюзивно для zakarpatpost.net
