Коли в Ужгороді воскресне стара синагога?

Наші сусіди набагато краще та ефективніше обходяться зі своєю спадщиною

Закарпатська обласна філармонія – унікальна родзинка не тільки Ужгорода, а всієї області, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Колишня синагога збудована у 1904 році із матеріалів, які спеціально привозили з Італії. За однією з версій авторами проекту були відомі австро-угорські архітектори Людвіг Ферстер і Фрідьеш Фесла. Кажуть, що гроші на спорудження будівлі збирали всією єврейською громадою міста.  Частина істориків переконана, що архітектурний стиль споруди – романтизм з елементами візантійського і марокканського стилів. Інші ж стверджують, що стиль неомавританский. Нині це ключового значення не має. Важливим є факт, що будівля на набережній Ужа є визнаним шедевром європейської архітектури. За словами фахівців, її аналогів у «Старому Світі» немає; євреї зі всього світу спеціально приїжджають, помилуватися нею, відчути її старовинний дух, адже на території всієї Європи подібних синагог на сьогодні не залишилося.

Тим не менше, за радянських часів за сприяння російського КДБ від релігійної общини приміщення забрали і розквартирували у ньому культурний заклад.

Саме таким повинен він би бути до сьогодні. Адже цільового призначення від 1957 року, відколи у синагозі відкрилася Закарпатська обласна філармонія, установа не змінювала.

Але зважаючи на те, що об’єкт все одно залишився у сфері духовності, оскільки там знаходиться осередок прекрасного, дивитись на зовнішній вигляд споруди дуже болісно.

Від 2010 року фасад будівлі руйнується. Її, тобто ужгородську синагогу, не змогли знищити ні віки, ні політичні режими, але знищує недбалість сьогоднішньої обласної влади та її попередників. Оскільки заклад перебуває на балансі не міста, а області, саме Закарпатська ОДА та обласна рада мали б і опікуватися цією унікальною скарбницею духовності.

Але чи опікується?

Почнемо з депутатів. Вони, тобто нинішнє скликання, дуже активні у прийнятті різного роду звернень до уряду, Президента та інших структур. Кожне засідання вони просто штамують різного роду петиції, які часто копіюють від сусідів львів’ян та колег з інших областей. Тож чому вони досі не спрямували до Кабміну чергове звернення про те, що прямо на їхніх очах доживає віку обласна філармонія, яка явно руйнується, є аварійною і більше того, уламки з фасаду, які відпадають, можуть навіть когось прибити. Чому не попросять грошей на реставрацію? У них же є досвід у цьому плані… та ще й який!

Крім того, у закарпатських міст десятки побратимів у Чехії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Польщі, Німеччині та інших країнах Європи. Але що дає така співпраця? Здебільшого обмін концертами та спільним відпочинком міських голів, депутатів, голови облради та облдержадміністрації. Тобто, культурна програма і мінімум залучення коштів до області. А чому не украсти такий договір із якимось із міст Ізраїлю і у рамках міжнародного співробітництва залучити грантові кошти на ремонт об’єкту? Невже до таких елементарних речей важко додуматись?

Але на жаль, більшості з них більше імпонують виступи перед камерами, фотосесії для журналістів. А чи мають закарпатці матеріальну користь із цього? Ніякої. Тож чи думають наші слуги народу насправді про розвиток краю? Чи прагнуть, аби він розвивався? Чи їх більше цікавить власний імідж та свої статки і можливість на наступних виборах знову опинитися в числі вибраних? Принаймні, питання збереження для нащадків філармонії, до якої на оглядини йдуть абсолютно всі туристичні групи, що бувають в Ужгороді, яку фотографують майже всі гості, навряд чи їх дуже хвилює.

Інше питання – закарпатський Москаль. Голова ОДА – людина авторитетна, розумна, хоч і дуже консервативна та вперта у рішеннях, але він популярний, відомий у всій Україні і його часто запрошують центральні канали для виступів, його любить багато хто з закарпатців, він має гострий язик і вміє сказати у потрібну мить доречне і влучне слівце. Тому дивно, чому керманич краю не замовить слово про найвищий осередок культурного життя очолюваної ним області у столиці? Якби він розповів Міністрам про історію філармонії, йому б, скоріш за все, у грошах для реконструкції об’єкту не відмовили.

Чесно кажучи, у філармонію через її зовнішній вигляд ганьба повести не те що  якусь міжнародну делегацію, а навіть запросити туди  на концерт місцевих чиновників, бо хизуватися недопрацюваннями влада не любить, та й реальний стан справ показувати не дуже хоче.

Але ж до всього іншого у Геннадія Геннадійовича є чудові важелі впливу на депутатів Верховної Ради України від нашої області, з трьома із них він активно співпрацює. Тож чому не донесе їм про проблему. Та й самі нардепи чудово знають, що вже майже два десятиліття одна з головних концертних зал краю руйнується. Вони ж не із місяця потрапили до Парламенту, а з рідного Закарпаття… та й бувають час від часу в Ужгороді.

Кажуть, що колись євреї хотіли розібрати свою синагогу по цеглинці і вивезти до Ізраїлю.

Тож тепер можна домовитись із ними про спільне користування і раз на тиждень дозволити там збиратися для молитви, а вони б в обмін на це допомогли реконструювати споруду, залучивши кошти з Ізраїлю. Чому б такий варіант не розглянути?

Наприклад, у Хусті, де також є старовинна синагога, яка десятиліттями занепадала і де кількість прихожан всього декілька десятків, будівлю змогли привести до чудового стану і зараз вона серед діючих синагог є кращою в області.

Утім пан Москаль над таким не подумав. Він краще знайшов у обласному бюджеті 2,3 млн гривень на пам’ятник жертвам голодоморів, який викликав шквал обурення серед ужгородців через те, що сам монумент зовсім не відповідає проекту, який у минулому році виграв конкурс. Чи потрібно було виділяти таку величезну суму на такі потреби, чи потрібен був взагалі такий гігант у історично цінному районі Галагов? Чи може краще було хоч частину цих грошей спрямувати на об’єкт, який справді давно потребує оновлення, який потрібен живим, а не мертвим…

Вдаватись у деталі про пам’ятник жертвам голодоморів не будемо, це – тема окремої публікації. Наголосимо тільки, що зараз петиція про перенесення його в інше місце набрала необхідну кількість голосів і сподіватимемось, що депутати проголосують за те, аби він зайняв відповідне і почесне місце на Кальварії, адже там, на кладовищі, його потрібно було встановлювати від самого початку і саме туди й сам Бог звелів приносити свічки, лампадки і квіти та молитися за упокій душ тих, кого зараз поряд із нами немає, у тому числі тих невинних жертв сталінського режиму, які загинули від голоду в 1932-1933 роках.

А сьогодні для підняття духу людей  у центральних частинах Ужгорода та й будь-якого закарпатського міста потрібно встановлювати символи чогось доброго, світлого, пропагувати успіх і процвітання, а не нагадувати про трагізм і стимулювати людей до пригнічування настрою. Адже аби успішною була держава, про успіх повинні думати саме першочергово її громадяни, не дарма ж нині вчені доводять, що думки матеріальні. Тож навряд чи споглядаючи щось потворне, люди можуть думати про високе і прекрасне.

Це ж стосується і обласної філармонії, куди приходять передусім, аби зануритися в атмосферу найвищої духовної насолоди. Проте побачивши фасад будівлі навряд чи цього культурного екстазу багатьом вдасться досягти.

Варто звернути увагу на ще одну деталь. У 2016 році біля філармонії відкрили пам’ятник жертвам голокосту. Його ідея дуже цікава – у  центрі зірки Давида розміщено стовп, зроблений із менших зірок, що символізує пам’ять невинних жертв, які загинули під час Другої світової війни.

Однак уже за два місяці сам металевий стовп почав руйнуватися через корозію, а згодом взагалі весь поржавів. Тож через неякісний матеріал було спаплюжено гарну пам’ятку і нині вона перетворилася не на окрасу, а на темну пляму у серці старовинного міста, має такий вигляд, ніби вона є деталлю Ноєвого ковчегу, а не сучасним об’єктом, якому всього два роки від часу встановлення.

Крім того, біля того ж пам’ятника  можна побачити клумби з деревами. Але на них ростуть також дикі огірки, помідори-самосівки, трава… усяка рослинність, тільки не декоративні гарні квіти.

І це дійсно ганьба для Ужгорода!

Для порівняння візьмемо Львівський оперний театр. Хоча у Львові подібних історичних об’єктів багато і кожен із них у чудовому стані, але саме цей є майже ровесником Ужгородського, бо відкрився у 1900 році. Національний академічний театр опери та балету, названий на честь відомої української оперної співачки Соломії Крушельницької, пережив Другу світову війну, встановлення німецької та радянської окупаційної влади, кілька разів закривався через фінансову скруту, ремонтувався, але нині є справжньою родзинкою Львова. Ним милується кожен, хто буває у місті Лева. Адже від такої краси дійсно перехоплює подих і не хочеться відривати погляд.

Його фасад підсвічено з усіх боків і він навіть потрапив на 20-гривневу банкноту. В Ужгороді ж філармонію дуже скромно підсвічено лише з одного боку, а з боку Ботанічної набережної як сам фасад, так і вся ділянка у сутінках просто зникають.

Тож чи дочекається ця дивовижна споруда переродження? Тим більше, що вона є діючою. До складу філармонії входять прекрасні професійні колективи, відомі далеко  за межами нашого краю: заслужений академічний Закарпатський народний хор, духовий оркестр, ансамбль солістів «Гармонія», симфонічний оркестр, камерно-інструментальний ансамбль «Угорські мелодії».

Ми ж так любимо говорити  про збереження, відродження та примноження традицій, але чому ж тоді дозволяємо помирати культурному об’єкту?

Подивившись на філармонію, хочеться плакати…

Фасад будівлі замальовано фарбою цегляного кольору, руйнується постамент, одна з несучих колон, кришиться арка дверного отвору, частина елементів даху та однієї зі стіни відсутні, на багатьох місцях видніються довгі тріщини. Стіна, що спрямована в бік ужгородського замку, у критичному стані.

Чому із року в рік це питання не вирішується обласною владою? Адже всередині будівля гарна і може слугувати осередком духовного та мистецького життя ще багатьом поколінням закарпатців.

Москаль прийшов і піде, як і будь-який інший керівник, але Ужгород стоятиме вічно. А яка пам’ять залишиться нащадкам, якщо ми втратимо Закарпатську обласну філармонію?

Марія УЖАНСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net