Новорічний корпоратив закінчився для Люди вaгiтнiстю, вона нічого не знала про Вадима
Струнка та висока ялинка мерехтіла гірляндами яскравих вогників. Весело грала запальна музика. Ресторан приймав шановних довгоочікуваних та веселих гостей новорічного бал-маскараду.
Серед них був і невеличкий колектив Людиної фірми. Він складався з трьох осіб: двох жінок і одного чоловіка, які прийшли зі своїми «половинками». Тільки Люда була сама. Після тривалого і дуже складного розлучення з чоловіком минуло вже кілька років, пише Наш ДЕНЬ.
Не зійшлися вони з Толею характерами. Він був філософом і романтиком, а Люда знала тільки себе і свою роботу, пишалася своєю справою – очолювала приватну торговельну фірму.
За думками незчулася, як хтось торкнувся її плеча. За маскою Люда не побачила обличчя цього високого, спортивної статури чоловіка.
– Запрошую принцесу на новорічний вальс, – видихнув незнайомець, схилившись до Людиного плеча. – Ви така прuвaблива, леді, що я не міг до вас не підійти.
– Невже це він, – подумала Люда. – Той єдиний, хто принесе в моє життя омріяне щастя? А може, доля хоче подарувати мені останній шанс?
Його звали Вадимом. Він був доволі симпатичним, у такого могла б закохатися будь-яка жінка. Як це й зробила Люда. Вона вірила кожному його слову, а він говорив їй такі пecтливі та приємні серцю слова.
Вадим умів заманювати жінок у свої тенета. У них потрапила й Люда, а невдовзі зрозуміла, що вaгiтна.
– Тепер він стане моїм чоловіком, – раділа. Та коли сказала Вадимові, що чекає дитину, він чомусь різко змінився. Усе рідше зустрічався з нею, а згодом і зовсім зник.
Люда не хотіла думати про погане, переживала, щоб із ним чогось не трапилося. Правдами-неправдами з’ясувала його номер телефону і подзвонила. У слухавці почула жіночий голос.
– Це квартира Вадима Малевича? – запитала.
– Так, – почула у відповідь. – Та його зараз немає вдома – поїхав з дітьми відпочивати. Я його дружина, а ви хто будете?
Люді потемніло в очах, слів для відповіді не змогла дібрати. Поклала слухавку й зсунулася на диван.
До тями її повернув телефонний дзвінок. Це був Анатолій. Він досі жив сам у гуртожитку інституту, в якому викладав. «І чому ми не зберегли наше щастя, – часто думав. – Ні сварок, ні образ між нами не виникало. Даремно ми так поспішили, не поступилися одне одному».
Анатолій почув, що його колишня дружина чимось стривожена.
– Щось трапилося, Людо? – запитав.
– Те, що й мало трапитися, – незрозуміло відповіла.
– Може, приїхати?
– Як хочеш.
Того ж вечора вона зі сльозами розповіла Анатолію все. І зовсім несподівано для Люди чоловік узяв її обличчя в свої долоні й заглянув у вічі, наче у саму душу.
– Маля нам на перешкоді не стане, – сказав. – Якщо ми спробуємо розпочати все знову.
Цієї ночі Люда спала спокійно. Їй було затишно й добре на душі, бо під чарівний танок легеньких сніжинок збувалася її новорічна мрія.
Оксана КИШКАНЮК
