Закарпатець виготовляє з дерева казкові дитячі майданчики, а згорілий будинок відновив за 8 місяців

Захопився деревом у дитинстві, коли жив у селі Пастілки Перечинського району на Закарпатті.

— Дерево — моя стихія. Цей потяг передався від тата Івана, він був столяром, — говорить 28-річний Іван Ганчин із села Рунівщина Полтавського району. 13 років працює з деревом. Майструє меблі, альтанки, гойдалки й гірки. Облаштував 10 дитячих майданчиків у своїй сільській раді та інших населених пунктах Полтавської області, пише gazeta.ua.

Зустрічаємося надвечір 6 грудня біля Іванового двору. Родина готується до застілля, щоб відзначити День Збройних сил України. Розпалюють мангал.

Перед воротами стоїть дитячий майданчик — гойдалка, будиночок-гірка, пісочниця, крісло-качалка. Обгороджений парканом заввишки з півметра. В центрі — вхідна арка.

Іван худорлявий, невисокий, неголений. Із-під синьої куртки виглядає оранжева кофта з капюшоном.

— Цей майданчик зробив для свого сина Іллі років п’ять тому. Виготовив і встановив усі елементи за три дні. Приходять бавитися й сусідські діти. Батьки задоволені, бо малі граються під боком. Не треба далеко водити. Та й загороджений від дороги, — каже Іван. Штовхає гойдалку. У нього міцні, грубі руки. — Подібний майданчик змайстрував у центрі Рунівщини. Також у сусідніх Петрашівці й Черкасівці. І в деяких селах Чутівського району.

Захопився деревом у дитинстві, коли жив у селі Пастілки Перечинського району на Закарпатті.

— Батько мав у гаражі майстерню. Виготовляв для місцевих столи, тумбочки, підставки, двері та вікна. Я крутився біля нього. Як трохи підріс — він навчив мене управлятися із рубанком, фрезою й циркуляркою. В 15 років почав заробляти гроші. На канікулах оббивав вагонкою фінські будиночки, утеплював їх. Фарбував та обробляв спеціальним розчином від грибків. Мені платили 40 гривень на день. Це були хороші гроші. Люди тоді отримували мінімалку 290 гривень. Я ж за 10 днів міг заробити 400. На перші гроші купив модну кепку. А племінниці Тетянці подарував на іменини велосипед. Відчув себе дорослим.

На Полтавщину приїхав 2007-го. Із батьком робили на замовлення дах у колгоспі села Петрашівка.

— Якось до батька звернувся односелець Володимир Монич, нині покійний. Запропонував зробити кришу в колгоспі у селі на Полтавщині. Ми з татом погодилися поїхати. Мені тоді було майже 18 років. У Рунівщині зустрів подругу дитинства Яну, яка часто приїздила гостювати до рідних на Закарпаття, — усміхається. — У нас з нею закрутилися відносини. Одружилися. Так я тут і залишився.

У Рунівщині працює підсобним робітником у приватній столярні. Також має власну майстерню.

— Одним із перших замовлень став дитмайданчик у селі. Працюю із сосною. Цієї деревини в нас найбільше. Люди почали замовляти альтанки, сільради — літні сцени для виступів. Торік виготовив їх для Нестеренок, Нової Кучубеївки, Марівки, — показує невелику альтанку з вікном і конусоподібним металевим дахом, що стоїть на подвір’ї. — Для своєї родини виготовив із дуба стіл і лавочку. Поставили в залі. Збираємося за ним обідати й вечеряти. Для дітей зробив двоярусну кровать. Також хочу змайструвати із дерева веранду. Таку, щоб можна утеплити.

Селяни найчастіше замовляють меблі. Табуреток — до 10 на місяць. Коштують 100 грн. Весною й восени — огорожі від півметра до двох заввишки. Туалет — від 2 тис. грн, фарбований — 3 тис. грн. Ліжко 2,2 м на 2 м — 1500 тис., дитяче — від 2 тис. грн. Будка для собаки — від 350 грн.

— Найдорожча була за 1500 гривень. У неї мав поміститися алабай. Зробив розміром метр на півтора, — додає Іван. — Недавно товариш Роман Кулик замовив стіл із лавочкою, поставив у садку. Якщо вкриваю лаком — беру ще 100 гривень. Меблі з дерева треба обробляти антигрибковим засобом. Потім двічі покрити лаком або пофарбувати спеціальною фарбою для дерева. Не можна використовувати звичайну, бо дерево тоді не дихає, швидко гниє, — радить Іван Ганчин. — Якщо все це зробити, меблі можна протирати вологою тряпкою. Або навіть мити водою.

Пропонує лишитися на шашлики. Відмовляюся, бо з Рунівщини ввечері погано ходить транспорт.

Згорілий будинок відновили за вісім місяців

Іван Ганчин із дружиною 27-річною Яною виховують синів- 9-річного Іллю та Івана, 5 років. Живуть із батьками дружини Іваном Васильовичем, 63 роки, та 55-річною Любов’ю Іллівною Моничами у цегляному домі на 175 кв. м. 20 березня будинок згорів. Лишилися тільки опорні стіни.

— У п’ять годин ранку загорілася стара проводка. Ми вибігли в чому були. Довелося відновлювати дім майже з нуля. Допомогли сусіди й односельці, — каже Іван Ганчин. — Давали гроші, речі, посуд. Сільська рада виділила три тисячі гривень, старенький шифер. За вісім місяців із тестем відновили помешкання. Увесь вільний час займалися ремонтом.