Йолка в Мінську: «Ужгород дуже цікаве і багатогранне місто. Ми завжди були трохи європейськими, а значить, вільними»
Співачка Йолка, яка починала кар’єру в Ужгороді і зараз виїхала до вороже налаштованої до України Росії дала інтерв’ю білоруському виданню lady.tut.by, у якому розповіла про рідне місто.
– Лізо, коли я приїхала в Ужгород і згадала про те, що ви народилися в цьому місті, виникло якесь внутрішнє протиріччя. Місто, звичайно, сонячне і самобутнє, але при цьому маленьке і, як здалося, досить консервативне. Як ви в ньому уживалися зі своїм мисленням, музикою, зовнішнім виглядом?
– Ви просто слабоУжгород оцінили. Насправді Ужгород дуже цікаве і багатогранне місто. Адже воно знаходиться на кордоні, і ми завжди були трохи європейськими, а значить, вільними – саме в плані мислення, музики, сприйняття чогось нового. Звичайно, в радянські часи дещо змінилося, але все одно внутрішня свобода у молоді залишилася…
– До речі, про «радянські часи». Ви розповідали в інтерв’ю, що дитинство в Радянському Союзі залишило свій відбиток: складно було вийти за рамки, в які посилено заганяли. Що допомогло зняти цей зажим?
– Дуже чітко спрацювало моє небажання бути невільною. І непереборне бажання бути щасливою людиною. А свобода і щастя йдуть рука об руку. Затискачі дико заважають щастю, і я не впевнена, що від усіх позбулася. Але я не збираюся зупинятися, поки не зрозумію, що повністю вільна від стереотипів і надбудов.
– Після Ужгорода опинитися в Москві – це, напевно, сильний стрес. Пам’ятайте момент, коли здавалося: ну все, це вже «дно», пора додому?
– Ні, Москва після Ужгорода – це пригода. І думок про те, щоб повернутися, у мене не було жодного разу. Те, що зараз сприймається як труднощі, тоді було однією суцільною авантюрою. Може, я ще в днище не потрапляла? (Посміхається.)
Ні-ні, цікавий був час … Це зараз я перестала мучитися комплексами і відчувати страх, якщо чогось не знаю. Сьогодні я підходжу і питаю те, що мені потрібно, або гуглю. Я перестала боятися бути дурною. А тоді … (Сміється.)
Немає людини, яка знає все, тому можна легко жити в Москві, не орієнтуючись в ній – просто потрібно бути відкритою знань.
– А якби була можливість дати урок самій собі: відмотати і поговорити з п’ятнадцятирічною Лізою. Що б ви їй сказали?
– Так стала б вона мене слухати! Вона б побігла у своїх справах – і молодець, моя дівчинка, нехай вчиться. Нічого не стала б говорити, нехай сама!