Чому на Закарпатті на Святий вечір мучили коцура

Про це у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини»  ми говорили з етнографом, дослідником демонології  і народної магії Закарпаття Василем КОРОЛЕМ.

 На зимові свята у дівчат було дуже багато гадань. Із чим це пов’язано?

Для дівчини було дуже важливо вдало вийти заміж. Їм заміж не просто хотілося, це було необхідністю. Від того, хто ставав її чоловіком, залежало її подальше щастя. Це й називалося жіночою долею. Якщо вона не віддасться, не матиме дитини, не пройде такі  символічні етапи , вірили, що коли вона помре,може  перетвориться на жіночий демонологічний персонаж, та стане нечистим покійником. Тому й гадали, бо хотіли дізнатися свою долю. Це й на Андрія було рахування кілля, й мучення коцура, якого по день-два тримали у коморі, щоб він добре проголодався і поїв усі пироги. Тобто це була ціла процедура.

А хлопці гадали?

Я поки що не зустрічав такого, щоб вони гадали на одруження. Адже вони були активною стороною. Вони дівчат обирали. Хлопець із простої родини міг одружитися з багатою дівчиною, одиначкою, все майно батьків якої потім переходило до нього. Як казали в народі: «Соломняний сватач посватать золоту дівку». Загалом дівчата-одиначки дуже цінувалися, бо ні з ким нічим не треба було ділитися. Хоча в деяких селах було й таке, що сватати хлопців  приходили дівчата. Як би це дивно не  звучало. Така традиція ще й досі побутує, скажімо, у Ракові Перечинського району.

А які ще взагалі були гадання до зимових свят?

На Святий вечір пекли керечун – святковий великий хлібець і малий керечун, менший за розміром. Це особливо характерне для долинян. Із малим керечуном виходили на подвір’я і котили його перед собою і потім дивилися у вікно свого будинку і в залежності від того, що розгледіли, так трактували  майбутнє. Могли побачити труну, тоді в хаті мала бути смерть, чи якісь атрибути весілля, чи щось до хрестин і тоді родину чекали приємні події в цьому році. Також було ритуальне умивання перед цим. Воно вже значною мірою відійшло в небуття. А ще в 60-ті роки ХХ ст. всі дорослі, всі діти мали йти до потічка і там митися. Лише після того поверталися додому і розпочинали святкову вечерю. Але то було не моржування, не занурення у воду, а просто треба було помити обличчя і руки.

zakarpatpost.net