Чому символ 2019 року полюбляє болото

 5 лютого на Закарпатті наступає рік тварини, розумнішої за собаку

На Закарпатті є справжній райський куточок, що нагадує Едемський сад. Ферма Василя та Ірини Шимон у Горінчові з однойменною назвою – затишна, чиста, простора. І що головне – там, наче у Ноєвому ковчезі, багато різноманітних тварин. Власник – спортсмен за фахом, але професійно  утримує у своєму господарстві як пернатих (павичів, страусів, куріпок, курей, качок, індичок), так і тварин (косуль, овець, кіз, свиней-манголиць, коней та буйволів). Із особливою любов’ю він розповідає про всіх підопічних, каже, що продовжує справу батька, який теж любив тваринництво, хоча й такого міні-зоопарку не мав, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Утім на порозі рік Свині, тож сьогодні газета «Неділя Закарпатські новини» завітала у «Райський куточок», аби поговорити з ґаздами саме про цих дивовижних тварин, які, за словами вчених, є навіть розумнішими за собак. Отже, чи може людина чомусь повчитись у свині, чи справді ці нечепури так люблять болото, як про них говорять, чи дійсно вони ліниві та чи є у них улюблені ласощі.

Усе почалося з овець, буйволів… та диких кабанів

Вівчарство – звична справа у Горінчові, але саме Василь Шимон започаткував у селі, що на Хустщині, проведення щорічного свята проводів вівчарів на полонину. Саме ягнята були першими тваринами у хазяйстві чоловіка. Відтак йому прийшла в голову ідея завести буйволів, які проживають на території області ще з часів нападу кочівників монголо-татар.

– Буйволи – найважчі в утриманні тварини, але одні з моїх улюблених, – каже Василь. – Вважаю, що серед розкішної природи карпатських гір дати пропадати угіддям просто грішно. Тож мені спало на думку зробити щось цікаве і незвичне для себе, односельців та й закарпатців загалом. Перших рогатих велетів купив у 2012 році. І не шкодую, бо їхнє молоко не лише смачне, поживне, але й наділене цілющими якостями, містить у собі цілий комплекс вітамінів.

Під час нашої розмови велетні-екзоти мирно підходять до нас, обнюхують, ніби вітаються, допитливо розглядають кожного.

– Це дуже розумні тварини, – запевняє ґазда. – Незважаючи на поважну зовнішність, ніколи не нападають на людей, якщо їх не «зачепити», не образити. Вони наділені надзвичайно гострим зором, нюхом і слухом та витривалістю. А ще люблять чистоту, водні процедури, двічі на рік я обробляю їх спеціальним розчином, аби не «підчепили» кліщів.

– Ферма відкрилася два з половиною роки тому, – долучається до розмови Ірина, дружина Василя. – Зараз маємо 21 буйвола, у тому числі – молодняк. Малят як народжують наші буйволиці, так і ми їх купуємо в інших господарів. Свого часу люди їх масово продавали. Популяція цих тварин на грані вимирання, вони занесені до Червоної книги. Тож ми її відроджуємо. Крім того, є в нас пара страусів, декілька пар павичів, усілякі екзотичні кури і качки, кролики різних порід, декоративні та свійські фазани, коні, у тому числі гуцулки, техаські,  свині манголиці, були дикі кабани, карпатські косулі. Щодо свиней, то спочатку ми мали в’єтнамських, потім диких кабанів і лише відтак – почали утримувати манголиць. Ця дивовижна порода кучерявих свиней є всеїдною і не боїться морозів. Вони і гарні, і виростають до велетенських розмірів.

Свині-вівці люблять пастися і абсолютно нерозбірливі в їжі

Цікаво, що ці кострубаті землерийки більше нагадують кавказьких вівчарок або овець, ніж звичайних  свиней. Вони люблять почесатися за вухом і з цікавістю розглядають гостей. Волохані дуже симпатичні та мають  спокійний характер. Гладити їх дуже приємно, бо шерсть приємна на дотик і м’яка, завивається рівними кільцями, утворюючи шевелюру, не гіршу за овечу.

Вивів манголиць у 1833 році угорський ерцгерцог Йозеф. Він хотів отримати свиней, які б давали багато сала, аби за ними було легко і просто доглядати та ще й щоб вони були стійкими до карпатських морозів. Тож отримав нову цікаву породу, яка зачаровувала всіх своїм зовнішнім виглядом. А ще й її м’ясо мало відмінні смакові якості. Однак незабаром через падіння попиту на жирне м’ясо популярність угорських мангалиць зменшилася і, незважаючи на те, що їхнє сало належить до найвідоміших і найбільш цінних на жир продуктів, згодом волохаті свині стали рідкісними. При цьому манголиця досі залишається єдиною давньою угорською породою свиней, яка є популярною на Закарпатті. У гірських районах цих кострубанів масово розводили до приходу сюди радянської влади, випасали на полонинах, як овець. Цікаво, що в угорських селах пастухи досі женуть манголиць пастися.

– Ці тварини дуже розумні, – ділиться думками Ірина. – Вони здатні запам’ятати дорогу не гірше за корів. Також вони дуже ручні та грайливі, можуть ходити слідом за людиною, як собаки.  Манголиці популярні в Угорщині, Австрії, Німеччині. Розводять їх навіть у США. Отримано їх було у результаті схрещення свині і вівці. Але, що цікаво, вони є менш плодючими за звичайних свиней, народжують усього 5-6 малюків. Самки – дуже хороші мами, дбають про потомство. Це ж можна сказати і про самців, бо в нас вони живуть парами… при чому разом з малятами. Самець своїх дітей не чіпає. Ми утримуємо їх два роки, маємо більше 20 свиней. Кучеряві свині, на відміну від звичних, дають мармурове м’ясо, що не містить холестерину, воно легке, м’яке, смачне, вважається дієтичним, а жир м’якший за вершкове масло, схожий на качиний. Ми зі свинини готуємо стейки, шашлик для нашого ресторану, тобто використовуємо для власних потреб.

Щодо того, чи дорого їх утримувати, господарі кажуть, що зараз дорого усе, але добре, що магнолиці є неперебірливими у харчах.

– Якщо годувати тварин натуральними продуктами, то, звісно, їхнє утримання обходиться недешево. Але ми пишаємося тим, що в нас усе екологічно чисте, – наголошує господиня. – Закуповуємо їм зерно, буряки, картоплю… та багато іншого. Не можу сказати, що у них є улюблена страва, їдять абсолютно все.

Цікаво, що кажуть, ніби свиня завжди болото знайде, тож питаємо в Ірини, чи це правда.

– Так, – стверджує вона. – Болото вони дуже люблять. Калюжі – це взагалі їхня слабкість. Будь-де у вольєрах знайдуть їх. Можуть вирити яму і перекинути у неї посудину з водою. Там лежать, плюскочуться. Влітку мию їх шлангом, взимку, аби не застудились, тільки протираю тканиною. Але загалом свині – охайні тварини: там де сплять і їдять, ніколи не «нароблять свинство». А у багнюці валяються для того, щоб охолодитися і позбутися паразитів, навіть якщо їх немає, це в них іде генетично і підсвідомо. Кажуть ще про свинячу лінь. Це також правда. Вони дійсно сплять багато і є справді лінивими істотами.

Питаємо також закарпатку, чи є в свині хоч одна така риса, яку б у неї могла перейняти людина. Вона глибоко замислюється.

– Щоб навчитися чогось – не можу сказати, але є в них досить цікаві риси, – запевняє господиня. – Наприклад, свині мають хорошу інтуїцію, вони ставляться до оточуючих так само, як і ті до них. До доброго і ласкавого господаря вони будуть ставитися з відданістю, а при грубості завжди здатні постояти за себе. Також свині вміють дружити і з родичами, й із іншими тваринами, можуть бавитись із собакою. У деяких країнах свиней дресирують для полювання або рятувальних операцій, оскільки вони можуть відчути людей навіть під товщею снігу. Також їх часто використовують у цирках. І це все завдяки тому, що ці дивні істоти мають хорошу пам’ять і здатні вивчити команди. Крім того, свині люблять купатися і добре плавають. А ще вони дуже допитливі, всюди пхають свого п’ятачка, через що часом можуть потрапляти в не дуже приємні ситуації. Маленькі поросятка сильно прив’язуються до господаря, який їх годує. Усім відомо про ідеальний свинячий нюх. Не секрет, що вони здатні знаходити трюфелі, гриби, які ростуть під землею і вважаються делікатесом, можуть коштувати до 600 євро за кілограм. Вони викопують їх із глибини 10-16 сантиметрів.

Дикі кабани можуть їсти з дитячих рук, але самі є далеко не найкращими батьками

Крім кучерявих гігантів на фермі в Горінчові кілька років поспіль жили дикі кабани. Тож просимо Ірину розповісти більше про них.

– Дикі кабани цікаві тим, що передусім їхнім природним середовищем є дика природа. Тож і поведінка в них не зовсім типова для свині. Приручити кабана непросто. Та наші їли сухарі з рук туристів. Нам вдалося їх настільки «виховати», що вони поводилися практично як свійські. Людям це дуже подобалося. Адже де можна зустрітися віч-на-віч із диким кабаном? У лісі це майже нереально – треба або в засідці довго сидіти, або йти на полювання. А тут вони могли навіть за клик наших ікланів потримати.

– Такі «п’ятачки» полюбляють жити стадами. Тримаються купи, проте «головою сімейства» є самка, – зі знанням справи ділиться думками  хазяїн-екстремал. –  З особливою радістю риють землю, не відмовляються від трави. Майже всеїдні. Жили вони в нас у спеціальних вольєрах, мали вигульні майданчики.

Також господиня охоче розповідає надзвичайно цікаві факти про кабанів.

– Розводити їх у неволі досить складно. Вони можуть з’їсти потомство. Траплялося таке, що народилися поросята, а потім раз приходимо дорослих годувати, а малят уже немає. Куди вони могли подітися? Хіба що їх з’їли самі ж батьки. І не тому, що були голодні, бо ми їх годували дуже добре. Вони завжди були ситими. Видно, то якісь інстинкти включалися. До поросят нас вони не підпускали, жили самець із самкою разом, у одному вольєрі. Відібрати малят і врятувати було просто неможливо. Припускаємо, що то міг робити самець, бо таке трапляється у ведмедів, навіть серед котів. Такі «п’ятачки», коли мають «дітей», можуть атакувати людей. Також самці доволі агресивні у період любощів, таким чином вони «завойовують серця» самок. У цьому плані з манголицями набагато простіше, вони дозволяють підходити до малят, мама їх дуже оберігає, батько дитинчат не чіпає, томувідокремлювати свиню з поросятами не потрібно.

Питаємо у фермерів, чи були такі випадки, коли їх у свинях чи кабанах щось здивувало.

– Був один випадок, коли я мало не втратила дар мови, – зізнається Ірина. – Тоді в нас були кабани й наша дитина пішла до них. Ми страшенно перелякалися. Але кабан дуже добре поставився до сина. Хлопчик хотів його нагодувати, бо бачив, що всі годують, тож вирішив і сам йому щось запропонувати. Але не просто приніс сухарик, а засунув йому в рот свою руку разом з їжею. Ми навіть не знали, що робити – чи кричати, чи стрибати, чи взагалі можна робити різкі рухи… але кабан дуже акуратно забрав із долоньки сина хліб, так обережно, щоб не зачепити його своїми величезними іклами. Тож, слава Богу, усе закінчилося дуже добре.

За словами жінки, улюбленою стравою родини зі свинини є шашлик, також для сім’ї вона готує стейки, відбивні та абсолютно все, що лише можна робити з м’яса.

А від року Жовтої Свині родина закарпатських фермерів очікує, звісно ж, прибутків, покращення фінансового стану людей у всій державі та нових тварин у себе в господарстві.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», екслюзивно для zakarpatpost.net