2019: наліво підеш – козенятком станеш, направо – вовком
Тяжко виходити з нескінченних зимових свят і повертатися до нормального життя. Але – хто тебе питає? Товстий календар миготить аркушами, а годинник блимає все новими цифрами, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Цей рік почався специфічно: на різних телеканалах досить бліді концерти і гумористичні програми, від яких зовсім не смішно. У наступні дні – старі, десятки разів бачені фільми. Все зачаїлося, адже настав рік виборів – спершу президентських, потім парламентських. А публіка – як у «Борисі Годунові» Пушкіна: «Народ безмолвствует». Десь 30% опитуваних традиційно відмовляються спілкуватися з соціологами – кажуть, що не визначилися. Що воно означає – прекрасно знаю, бо і сам такий. Це значить, що всі вони набридли і взагалі дайте мені якийсь інший глобус. Тому уся соціологія, яку зараз активно публікують ледве не щотижня і якою зараз хтось так тішиться, нічого особливого не варта, за рахунок отих 30% результати у день виборів можуть бути зовсім іншими. А плюс ще традиційні маніпуляції, підкупи виборців і просто непередбачуваність нашого електорату, який змінює настрої буквально в останній день! Вибори все відвертіше перетворюються на рулетку.
Вони вже всі старі знайомі. Не сказав би, що добрі, але знайомі. Про кожного добре знаєш, чого він вартий. Усіх знаєш як облуплених. Бачив їх у години їхніх поразок (тоді вони ще схожі на людей), і у часи везіння (тоді вже тихий жах, тоді їм сам чорт не брат). У принципі, такі самі люди, які і всі навколо, тільки з набагато сильнішими важелями впливу і зі значно більшою відповідальністю. Справляються з тією відповідальністю поганенько. Кажуть, що їм вічно хтось заважає. Не в останню чергу – ми самі, плутаючись у них під ногами. Але все одно вони нас люблять. Бо мусять. Принаймні, зараз. Та все одно: їхнє меню – як у придорожньому ресторанчику. Ольги Фреймут на них немає. Але їсти щось таки доведеться.
Тому усі намагаються тобі сподобатися, роблять це страшенно незграбно, тільки посилюючи недовіру. У результаті шукаєш того, хто би найменше з тобою загравав і сюсюкав, а просто лишався би самим собою. Ні, усі вони прагнуть здаватися батьками нації і рятівниками держави. Акторського таланту для такої ролі не вистачає ні в кого. Колись Кучма бідкався, що в жодному вузі не вчать на президента. Чомусь ніхто не бідкається, що в жодному вузі не вчать на порядну людину. Багато чого доводиться осягати самотужки.
Безперечно, ми кого-небудь зрештою оберемо. Як завжди, це буде далеко не оптимальний варіант. А в якій країні зараз оптимальна чи хоча би адекватна влада? По всій планеті державні лідери трохи не дотягують до вимог і викликів сучасності. Україна нічим не краща, але й не гірша. Нам потрібний хтось такий, хто би вписувався в оце коло, був би з ними на одній хвилі. Сучасна міжнародна політика – це суцільний дарвінізм: хто кого. Україна поки не «хто», а «кого».
Відчуття тривожності продовжує наростати. Розумієш, що обиратимеш не тільки за себе, а й за своїх нащадків. От і стоїш, як Іванко-дурник на перехресті. Тому було легше…
Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net