Лем вам сміх у голові. Найсмішніші анекдоти тижня
Закарпатський цілитель лікує залежність від Фейсбуку запоями.
***
Говорять закарпатець із сином.
– Няньку, а де наші депутати?!
– На канікули, синку, роз’їхалися…
– По лагерях?
– Йой, синку, твоїми б словами… Дуже би було добре, оби по лагерях і на двогосрочні “канікули”.
***
Марія Іванівна в класі:
— Вовочко, провідмінюй дієслово “голосувати”.
— Я голосую, ти голосуєш, він голосує, вона голосує, ми голосуємо, ви голосуєте.
— Вовочко, а “вони”?
— А они… самі знаєте, ож они срати на нас усіх хотіли.
***
Телефонний дзвінок:
– Мамко, чи помните, што три дні тому, коли я Федькови м’ячом окно розбив закрилисьтеня у пивници та пушлисьтеси.
– Нєт, синку, я всьо недороє стараюся не вспоминати.
– Мамко! Зашто? Пак я удтоді ще все туй сижу!
***
Приїхав закарпатець із заробітків і привіз мобільний телефон. Ну показав дружині і пішов у ванну. Звідти дзвонить на домашній і каже:
– Маріко, пой ми пличі путри мало.
Жінка, навіть не роздумовуючи, бере слухавку і відповідає автоматично:
– Йой, перебач, не годнам. Муй козел нині вночи приїхав, засіче нас.
***
Заблудився закарпатець зимов у хащі. Йде і гойкає:
– Поможіть, спасіт, аууууууу…
Чує раз, кось го за плече киває, убернувся, а ото мідвідь.
– Якого ми фраса спати не даєш? Здурівсись зовсім?
– Заблудився я…
– Мамку ти солодку. А што кричиш?
– Так може, кось ня вчує…
– Hо… я тя вчув. І што? Май легко ти на душі стало?
***
Прийшов закарпатець із сином на Кірпічку в Ужгороді рибу ловити. Каже малому:
– Синку, дай ми хліба для підгодовлі.
– Я го ізів, няньку.
– Товди дай ми каші.
– Я і її ізів.
– Йой, сятивбисся із дітваком! Доїдай товди си черваку та пой думу.
***
Прийшов молодий хлоп у церкву сповідатися.
— Отче, гріхи ми спати не дают. Удпустіт ми їх, бо аж недобре ми ночами.
— Давай, сину, розказуй што ся стало.
— Но, я того тижня цімборці помагав шкаф-купе складати. Склалисьме ї, начався дождь, она каже: «Йой, де ти пуд таким дождьом іти думу будеш. Промокнеш ги штрімфля у цуравих топанках, лишайся в мене». Я лишився. Переспалисьме. А через пару дну кумі помагавим білити в хижі. Кум на Чехах, завто ня попросила. Задержавивимся допізна. Тоже ся дождь начав. Оня ня пошкодовала і тоже предложила ся на нуч лишити. Я так і зробив. Но й із нив переспавим. А вчора цімборови в гаражі помагавим машину ремонтувати… Поправилисьме ї і опять ся дождь начав. Ун ми каже: “Пак куди ти пуд дождьом пуйдеш. Будеш як мокра куриця… або мокрий кугут. Лишайся. Туй будеме спати, уп’єме си по деці». Так і зробилисьме. Рано ся пробужаю, а ми голі лежиме на подлашови. Што ми, отче, чинити?
— Іди удці, сину мій, доки ся дождь не начав!
***
Звонит провайдер клієнтови.
– Добрий динь, паночку! Кой прошлий раз говорилисьме, ви казали, што подумаєте, чи підключати вам Інтернет. Штосьте рішили?
– Знаєте, майже раз не будеме підключати. Бізнес у ня погано штось іде.
– А чим ся занімаєте?
– Похоронними услугами. Вінки та гроби продаю.
– Йой. Ліпше точно почекаєме, бо, знаєте, даже «удачі» вам пожелати якось ся язик не убертат.
